Розділ 2. Творіння

За основу цього розділу взято книгу Буття 1—2

“Словом Господнім учинене небо, а подихом уст Його все його військо… Бо сказав Він — і сталось, наказав — і з'явилось” (Псалми 32:6, 9). “Землю Ти вгрунтував на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась” (Псалми 103:5).

Коли Земля вийшла з рук Творця, вона була напрочуд гарною. Її поверхня не була одноманітною; її вкривали гори, пагорби та рівнини, величні ріки та чудові озера; гори не були неприступними й суворими на вигляд, з багатьма стрімкими підйомами та жахливими прірвами, як за наших днів; гостроверхі скелясті виступи спочивали під шаром родючого фунту, вкритого розкішною рослинністю. Не було ані огидних боліт, ані безплідних пустель. Всюди тішили око граціозні кущі та ніжні квіти. Вершини пагорбів прикрашали дерева, набагато величніші за ті, які існують сьогодні. Повітря, не заражене шкідливими випаровуваннями, було чисте й здорове. Поряд з красою такого ландшафту тьмяніють сади найпишніших палаців. Сонми ангелів насолоджувались цією картиною, радіючи прекрасному твориву Божому.

Після того як була створена земля з її різноманітним тваринним і рослинним світом, людина, вінець Божого творіння, для якої й була приготовлена прекрасна Земля, вийшла на арену дій. Людині було дане владарювання над усім, що бачило її око; Бог сказав: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують… над усією землею… І Бог на Свій образ людину створив… як чоловіка та жінку створив їх”. Тут ясно говориться про походження людського роду; божественні слова настільки зрозуміло викладені, що виключають будь-яку можливість неправильних висновків. Бог створив людину за Своєю подобою. Тут немає ніяких таємниць. Немає жодної підстави для припущення, нібито людина виникла внаслідок поступового розвитку нижчих форм тваринного або рослинного світу. Таке вчення зводить велику роботу Творця до рівня обмежених, людських уявлень. Люди настільки сповнені рішучості позбавити Бога верховної влади над Всесвітом, що принизили людину, шляхом обману позбавивши її достоїнства, пов'язаного з її походженням. Той, Хто створив зоряні світи вгорі та мистецьки забарвив польові квіти, Хто сповнив небо й землю чудесними ознаками Своєї сили, підійшовши до завершення Своєї славної справи і вирішивши поставити володаря над прекрасною Землею, подбав про те, щоб створена Ним істота була гідною руки, котра дала їй життя. Родовід людства, яким його подає Богом натхнене Слово, пов'язує походження людського роду не з мікроорганізмами на певній стадії розвитку, молюсками та членистоногими, а з великим Творцем. Адам — син Божий, незважаючи на те, що був створений з пороху земного.

Адам, як представник Бога, був поставлений над нижчими істотами. Вони не могли зрозуміти й визнати верховну владу Бога, проте були наділені здатністю любити людину і служити їй. Псалмист говорить: “Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив: …польову звірину, птаство небесне… і все, що морськими дорогами ходить” (Псалми 8:7—9).

У людині втілився образ Божий, вона уподібнювалась до Нього і зовні, і за своїм характером. Один лише Христос є “образом істоти” Отця (Євреям 1:3), однак людина створена за Божою подобою. Її природа перебувала в гармонії з Божою волею, розум був здатний збагнути божественні істини; почуття були чистими, а пристрасті та бажання підкорялися розуму. Людина була святою і щасливою, оскільки мала Божу подобу і жила в цілковитому послусі Його волі.

Створена руками Творця, людина була високою на зріст із бездоганними пропорціями. Її обличчя пашіло здоровим рум'янцем, випромінювало радість життя. Адам був набагато вищим на зріст від сучасних мешканців Землі. Єва — дещо нижча від Адама, проте шляхетної постави і чудової вроди. Безгрішна пара не носила одягу; вони, як і ангели, були зодягнені в сяйво світла і слави. І доки люди залишалися слухняними Богові, ці шати світла вкривали їх.

Створивши Адама, Бог провів перед ним усіх тварин, аби кожній з них він дав ім'я. Адам бачив, що кожний мав пару, але серед них “помочі не знайшлося, щоб подібна до нього була”. Серед усіх створених Богом істот на Землі не було нікого, рівного людині. І Бог сказав: “Недобре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього”. Людина не створена для самотнього життя; вона не була позбавлена рис товариськості. Без дружніх взаємин чарівні краєвиди Едему та приємні заняття в саду не приносили Адамові повного щастя. Навіть спілкування з ангелами не могло задовольнити його потреби в співчутті та дружбі. Серед істот, що оточували Адама, не було подібної до нього, котра б кохала його і була коханою. Сам Бог дав Адамові супутницю. Він подбав про “поміч, подібну до нього”, — помічницю, гідну його супутницю, котра в любові та взаєморозумінні була б одне з ним. Єва створена з ребра, узятого від Адама. Це означало, що вона не повинна була ані керувати ним, як голова, ані бути кинутою під ноги і зневаженою; вона мала стати поруч з ним, як рівна йому, котру він мав любити та захищати. Частка Адамова, кістка від кісток і тіло від тіла його, — вона була другим “я”. Це свідчить проте, наскільки тісним і ніжним мав бути зв'язок між ними. “Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його…” (Ефесянам 5:29). “Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом” (Буття 2:24).

Бог благословив перший шлюб. Отже, автором цього установлення є Творець Всесвіту. “Шлюб є почесний” (Євреям 13:4). Це один з перших дарів, які Бог дав людині, і є однією з двох постанов, які після гріхопадіння Адам виніс із собою за ворота раю. Коли в шлюбі керуються божественними принципами та підкоряються їм, він буде благословенням та допоможе зберегти моральну чистоту і щастя людського роду. Такий шлюб задовольняє соціальні запити і підносить людину у фізичному, інтелектуальному та моральному відношеннях.

“І насадив Господь Бог рай в Едемі на сході, і там оселив людину, що створив”. Усе, створене Богом, було вершиною краси, і для щастя святої пари, здавалося, не бракувало нічого. Але Творець дав їм ще один доказ Своєї любові, приготувавши сад, який мав стати їхньою домівкою. У цьому саду росли дерева усіх видів, рясно вкриті запашними, приємними на смак плодами. Там були чудові, граціозні на вигляд виноградні лози, що спиналися догори; їхні гілки згиналися під тягарем спокусливих плодів, найрізноманітніших і найбагатших відтінків. Адам і Єва доглядали за віттям виноградної лози, надаючи їм форми альтанки; ця споруда з живого віття, вкритого листям і плодами, служила для них оселею. Там також було багато запашних барвистих квітів. Посеред саду стояло дерево життя, перевершуючи своєю славою усі інші дерева. Його плоди нагадували собою золоті та срібні яблука, які мали силу продовжувати життя. Робота творіння була завершеною. “І були скінчені небо й земля, і все воїнство їхнє”. “І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, — вельми добре воно!”. На землі квітнув Едемський сад. Адам і Єва мали вільний доступ до дерева життя. Жодна пляма гріха або тінь смерті не затьмарювали прекрасне творіння. “Разом співали всі зорі поранні та радісний оклик здіймали всі Божі сини” (Йова 38:7).

Великий Єгова заклав основи Землі, зодягнув увесь світ у красу і наповнив його всім корисним для людини. Усі чудеса землі й моря створені Ним. Велика робота творіння була закінчена за шість днів. І Бог “відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив. І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив”. З великим задоволенням Бог дивився на дію Своїх рук. Усе було досконалим, гідним божественного Автора; і Він спочив не тому, що відчував утому, а просто насолоджувався плодами Своєї мудрості, доброти і відкриттям Своєї слави.

Після того, як Бог задовольнився спокоєм сьомого дня, Він освятив його, відокремив як день відпочинку для людини. Цього святого дня людина, наслідуючи приклад Творця, повинна спочивати, щоб, милуючись небесами і землею, роздумувати про великі діла Бога-Творця; щоб її серце, зауважуючи докази божественної мудрості та доброти, сповнювалося любові й пошани до свого Творця.

Благословляючи сьомий день, Бог тим самим встановив у Едемі пам'ятник Своїй творчій праці. Субота була дана Адамові — батькові та представникові усієї людської родини. Дотриманням суботи всі ті, що житимуть на Землі, мали засвідчувати свою вдячність та визнання того, що Бог є їхнім Творцем і законним Повелителем; що вони є ділом рук Божих, підданими Його царства.

Отже, ця постанова була дана усьому людству і мала служити постійним нагадуванням. У ній не містилося нічого нерозумного, і вона не призначалась лише для якогось певного народу.

Бог бачив, що субота вельми важлива для людини навіть у раю. Людина мала потребу, щоб в один із семи днів залишити усі свої заняття й інтереси та глибоко роздумувати над ділами Божими, прославляючи Його силу й доброту. Субота повинна була нагадувати їй про Бога, викликаючи почуття вдячності за те, що все, чим вона насолоджувалася і чим володіла, вийшло з добродійної руки Творця.

Бог бажає, щоб у суботу людина спрямовувала свій погляд на Його діла творіння. Природа звертається до свідомості людей, свідкуючи про живого Бога, Творця і Верховного Правителя. “Небо звіщає про Божу славу, а про чин Його рук розказує небосхил. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку” (Псалми 18:2). Краса, в котру зодягнена Земля, є знаком Божої любові. Ми можемо бачити її у шпилястих горах, величних деревах, у бруньках, що розкриваються, та ніжних квітах. Усе свідчить нам про Бога. Субота вічно нагадуватиме нам про Творця, пропонуючи людям відкрити велику книгу природи та читати в ній про мудрість, силу і любов Господа.

Наші прабатьки були створені невинними і святими, проте не були позбавлені можливості згрішити. Бог створив їх вільними у моральному відношенні, здатними оцінити Його мудрість і доброчинність Божих вимог. Їй була надана повна свобода виявляти послух або ж утримуватися від нього. Вони могли радіти спілкуванню з Богом і святими ангелами, але перш ніж бути визнаними за надійних, яким може належати вічність, вони мали пройти випробування на вірність. Вже на світанку свого існування людина пройшла випробування, метою якого було визначити, чи має вона бажання потурати собі — фатальну пристрасть, яка становила основу падіння сатани. Дерево пізнання росло поруч з деревом життя посеред саду і мало стати засобом випробування послуху, віри та любові наших прабатьків, їм дозволялося споживати плоди з кожного іншого дерева, однак під страхом смерті заборонялося робити це з плодами дерева пізнання. На першу пару людей також чекали спокуси сатани, але якби вони витримали випробування, то, врешті-решт, були б захищені від його сили, користуючись вічною прихильністю Бога.

Бог підкорив людину владі Закону, виконання якого є необхідною умовою існування. Людина — піддана божественного правління, а без Закону не може існувати жодний керівний устрій. Бог міг би створити людину не здатною порушувати Його Закон; Він міг би втримати руку Адама, щоб той не торкнувся забороненого плоду; але в такому разі людина не була б вільною в моральному відношенні істотою, а звичайним автоматом. Без свободи вибору її послух не був би добровільним, а вимушеним. За таких умов не відбувається становлення характеру.

Такий підхід був несумісний з Планом, який мав Бог щодо мешканців інших світів. Це принизило б гідність людини як розумної істоти та підтвердило б звинувачення у деспотизмі, кинуте Богові сатаною.