Розділ «Вивідини в Раханє »

Хлопці швиденько прийшли до свого обозу, захопили свої пожитки та зброю і поспішили до річечки, де полишили своїх друзів. Павло, побачивши Івана з Андрієм, не витримав і сердито випалив:

— Вас тільки за смертю посилати! Ми вже геть змерзли тут, і Марія ледве жива!

Іван заспокійливо підняв руку і звернувся до друзів:

— Петро відправляє нас на вивідини до Раханє. Хто мене підтримає, той іде з нами!

Запанувала тиша, і вже через хвильку той таки Павло заговорив:

— На вивідини — то інша річ. Ідемо всі разом... От тільки ми з Яремою речі заберемо!

Марія, не розуміючи нічого, мовчала, і тоді Іван звернувся до неї:

— Безсила ти, в дорозі звалишся з коня... Ми будемо супроводжувати тебе до Раханє... Нас туди посилають — глянути на ляське військо.

Тепер Марія все зрозуміла, але так само розгублено стояла перед хлопцями.

— У дорогу треба збиратися, Маріє, — сказав Іван і підвів до дівчини її Ясочку, яка радо форкнула, відчувши поруч свою хазяйку.

Незабаром з’явилися Павло з Яремою, і всі стали сідати на коней, але спочатку Іван допоміг це зробити Марії.

— Коли тобі, дівчино, стане непереливки, то кажи мені... Я допомагатиму тобі в дорозі, — довірливо запропонував Іван, як уже всі сиділи у кульбаках.

Попереду їхав Андрій на своєму Орлику, за ним поспішала Маріїна Ясочка. Іван на своєму Гнідку тримався збоку, майже поруч із Марією. Через деякий час зупинились та стали діставати зі своїх мішків харч.

— Правильно, Іване, треба підкріпитися, і Марія ледве тримається в сідлі! — весело вимовив Павло і першим запропонував дівчині сушеної риби та загребу.

— Поїж, Маріє, а то через цих козаків можна з голоду померти. А зі мною не пропадеш, у мене в торбі завжди щось є поїсти! — розговорився Павло, тупцяючи біля Марії.

Тут Іван не витримав і, підійшовши до дівчини, промовив:

— Ти його, Марійко, менше слухай. З нами також з голоду не помреш.

На це вона вже веселіше відповіла:

— Ви мені всі любі. Я з вами — хоч на край світу...