Розділ «Вивідини в Раханє »

— А чи жива ще хрещена Марії? Слід було б дізнатись, а тоді — до своїх.

Його підтримала решта хлопців. За Маріїною Ясочкою гурт козаків заїхав у містечко. Зупинилися побіля будиночку тітки Марти.

Хлопці спішились та чекали, поки Марія зайде до будиночку, і, коли засув відкрився, побачили стареньку жіночку, яка стала радо обіймати Марію. Усі милувалися цією зустріччю, і Павло, обірвавши мовчазні розглядини, весело запропонував:

— Що ж, хлопці, гайда до своїх! Будемо цілий день доганяти сотню.

Тут до них підійшла господиня з усміхненою Марією і запросила всіх до будиночку — обігрітися перед дорогою. Хлопці вагалися, але спокуса побувати в домашньому затишку взяла гору, й Іван кивнув головою на знак згоди.

Завели чотириногих друзів на подвір’я. Доки прив’язували коней біля клуні, тітка Марта кинула їм по оберемку сіна.

— Заходьте до моєї господи, шановні козаки! Красно дякую вам за мою хресницю, що доправили її живою та дужою, — промовляла вона, відчинивши двері будинку.

Іван залишив біля коней Ярему, і всі, обтрусивши ноги об поріг, зайшли до світлиці. У будиночку була лише одна невеличка кімната з ширмою, у сінях досить холодно, тут же складено якесь домашнє причандалля.

Тітка Марта запросила присісти на довгу лаву, яка стояла напроти, мабуть, ще звечора натопленої печі. Швидко відсунувши заслінку, дістала горнятко з кашею і поставила на видовжений стіл, покритий настільником. Ікони на покуті були православними, і хлопці, помивши руки у великій мисці, пересіли на лаву побіля столу, перед цим помолившись до образів.

— Оці відвідини у мене вранці — добра ознака, пригощайтеся в дорогу, — вже веселіше примовляла тітка Марта, а Марія допомагала їй подавати частування.

Тут Іван підійнявся з лави і звернувся до господині:

— Марія також намерзлася... Нехай і вона присяде з нами поїсти. Ми без неї частуватися не будемо.

— Та добре... Буде і Марія з вами отут, скраєчку. Вона в нас невимоглива, — жваво говорила тітка Марта, а тоді звернулася до хрещениці:

— Затримайся, Марійко!

Швидко покінчили з раннім сніданком, і хлопці стали дякувати господині за їжу. Усіх затримував Ярема, який прийшов пізніше, після заміни Підлужним.

Несподівано двері швидко розчинилися, і на порозі з’явився Андрій.

— Нас обклали озброєні люди! Невідомо хто. До коней! — крикнув він і повернувся на подвір’я.

Туди вже вдерлися декілька молодиків. У одного в руках була довга польська шабля, а в решти — домашні тризуби для збирання сіна.

— Не підходьте до коней, бо стрельну в когось із вас! Стійте! — крикнув Андрій і, вихопивши шаблю, кинувся навперейми недругам.

Та молодики мало зважали на погрози Підлужного і майже підійшли до коней, щоб завдати їм шкоди. Андрій встиг стати перед прив’яззю і, тримаючи напоготові шаблю, ще раз гукнув нападникам, щоб не наближалися.