З урахуванням того, що вище було наведено окремі клінічні особливості отруєння певними речовинами, чи групами речовин надалі наводимо загальну характеристику отруйних речовин в алфавітному порядку, а за необхідності в межах розділу зроблено посилання на окремі з них.
Аконітин – отруйний алкалоїд, що міститься в багаторічних трав'яних рослинах родини жовтецевих (українська назва – борець). Це найсильніша рослинна отрута. Смертельна доза аконітину – 0,004-0,005 г, тобто 1-2 г порошку з бульб рослини спричинює смерть. Під час розтину трупа характерні морфологічні зміни відсутні. Для діагностики отруєння велике значення має фармакогностичне дослідження залишків частин рослин та дані судово-токсикологічного аналізу залишків речовини, що вживалася, якщо вони пред'явлені як речовий доказ.
Алкалоїди – органічні азотовмісні речовини, переважно рослинного походження, що мають лужні властивості. Деякі алкалоїди застосовують у малих дозах у медицині (атропін, стрихнін, кодеїн, кофеїн, морфін тощо). Фармакологічна промисловість використовує алкалоїди, головним чином, у вигляді солей. Більшість алкалоїдів – отруйні та сильнодіючі речовини, окремі з них виявляють вибірну дію на певні органи та тканини. До багатьох алкалоїдів організм звикає. У разі отруєння алкалоїдами секційна картина нетипова та має ознаки смерті, що швидко настала.
Альдегіди – органічні сполуки, що містять карбонільну групу, зв'язану з атомом водню (напр., формалін, формальдегід). Вони широко використовуються для синтезу багатьох органічних сполук та в медичній практиці. Усі альдегіди, особливо низькі, мають виразну токсичну дію, у т.ч. ацетальдегід, який утворюється внаслідок окислення етилового спирту в організмі людини.
Аміак – найпростіша сполука азоту з воднем (NH3), безбарвний отруйний газ із різким задушливим запахом; застосовують у виробництві азотної кислоти, азотних добрив, соди, вибухових речовин, у холодильних установках. Розчин у воді – гідроксид амонію (NH4OH) – нашатирний спирт. Смертельна доза 10-15 г. Під час розтину особи померлої внаслідок отруєння аміаком помітно: почервоніння та відшарування слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, шлунка, у легенях – пневмонічні ділянки, характерний запах, кров іноді має “лаковий” вигляд, у нирках – ознаки гострого нефриту. Внаслідок гнильних змін трупа визначення аміаку, що потрапив до організму, неможливе, бо починається утворення аміаку за рахунок гниття.
Анілін – органічна сполука; безбарвна отруйна рідина. Використовують для одержання анілінових барвників, фармацевтичних препаратів, вибухових речовин; як похідна речовина у фотографії тощо. Належить до отрути, що утворює метгемоглобін. Смертельна доза близько 20-25 мл. Морфологічні ознаки отруєння: кров темно-коричневого (шоколадного) кольору, вияви нефриту, дистрофічні зміни в паренхіматозних органах.
Антифризи – рідини, що знижують температуру замерзання води. До антифризів належать водні розчини етиленгліколю та спиртів.
Антихолінестеразні засоби – сполуки, що гальмують активність холінестерази, зокрема фосфорорганічні сполуки (напр.: хлорофос, зарін- зоман тощо), гідрид олова тощо. Уживання антихолінестеразних засобів призводить до отруєння. У разі смерті від дії антихолінестеразних засобів помітними є виразне трупне задубіння та міоз. Під час розтину трупа мають місце: ознаки асфіксії, під серозними оболонками – дрібноточкові крововиливи; в отворах дихальних шляхів – пінистий слиз (ознака гіперсекреції); у кишечнику – ознаки “відшнурувальної'' перистальтики; можливий відрив окремих м'язів, якщо мали місце сильні судоми. Під час гістологічного дослідження помітні ознаки асфіксії та спазму гладких м'язів кишечнику й бронхів. Судово-токсикологічне дослідження органів та тканин на холінестеразну активність виявляє помітне зменшення її. Антихолінестеразні засоби в організмі не зберігаються навіть тоді, коли вжита кількість їх дорівнює 2-3 смертельним дозам, бо вони повністю реагують із холінестеразою. У судово-медичній практиці застосовують також гістохімічний метод виявлення активності холінестерази: до 3-ї доби після смерті вона є майже незмінною. Різка зміна активності холінестерази в окремих органах свідчить про органотрошзм отрути та допомагає ідентифікувати її; напр., фосфакол пригнічує активність холінестерази у всіх тканинах; армій – переважно в головному мозкові; октаметил – у периферійних тканинах.
Арсен (син., миш'як) – хімічний елемент (As), сполуки якого в медицині застосовуються як лікарські засоби. Арсен та його солі отруйні, мають здатність до кумуляції (у волоссі та нігтях). Найчастіше отруєння спричинює ангідрид арсену (As2O3) – білий арсен, смертельна доза його – 0,1-0,2 г; має вигляд борошна, крохмалю, товченого цукру. Отруєння буває двох форм: шлунково-кишковій (холероподібній) та паралітичній (цереброспінальній або нервовій). Під час розтину трупа у випадку шлунково-кишкової форми отруєння переважає картина токсичного гастроентериту: у шлунку каламутна рідина, слизова оболонка його набухла, червона, зі слизом, є крупинки арсену. Петлі кишок в'ялі, серозна оболонка їх сіро-рожева, клейка, не блищить, уміст кишок має вигляд "рисового відвару". Застій у судинах брижі, згущення крові. Дистрофічні зміни в паренхіматозних органах. У випадках, коли смерть розвивається швидко, зміни невиразні. У разі отруєння арсеноводнем інгаляційним шляхом, виявляється внутрішньосудинний гемоліз із жовтяницею, бронзовий відтінок шкіри, гострий гемоглобінурійний некронефроз, дистрофія печінки, гемолітична анемія. Якщо смерть внаслідок отруєння настала через кілька днів, то помітні лише дистрофія м'язів та нервових закінчень і повнокров'я мозку. У людей, які залишилися живими, розвивається жовтяниця, висипання на шкірі, під нігтями видно білі поперечні смуги (смуги Месса). Судово-хімічним доказом отруєння арсеном є виявлення його в мі нераді заті різних тканин. Арсен можна виявити активаційним аналізом.
Атропін – лікарський препарат, що має болезаспокійливі та антиспазматичні властивості. Смертельна доза 0,1-0,15 г сірчанокислого атропіну. Отруєння можливе також у випадку вживання рослин сімейства пасльонових (беладони, блекот, дурману), які містять атропін. Під час розтину трупа характерні ознаки отруєння атропіном відсутні. Його можна виявити шляхом судово-токсикологічного дослідження блювотиння та внутрішніх органів. Важливим для діагностики є фармакогностичний та Xіміко-токсикологічний аналіз часточок рослин (квіток, насіння), які знайдені на місці події або у вмісті шлунка. В органах трупа атропін зберігається до 1-2 років.
Барбітурати – похідні барбітурової кислоти. Залежно від хімічної будови, дози та способу введення, барбітурати мають седативну, снотворну, наркотичну та протисудомну дію. За тривалістю дії барбітурати поділяють на три групи: тривалої дії (барбітал, фенобарбітал); середньої тривалості (барбаміл, гексобарбітал, циклобарбітал); короткочасної дії (гексенал, тіопентал натрію). Як заспокійливі та снодійні засоби використовують препарати першої та другої групи, для наркозу – третьої групи. Смертельна доза близько 0,1 г на 1 кг маси. Під час розтину трупа спостерігається: виразне повнокров'я внутрішніх органів, особливо головного мозку із численними дрібними крововиливами. Для діагностики отруєння виконується судово-токсикологічний аналіз внутрішніх органів та сечі. Тривале вживання барбітуратів викликає розвиток наркоманії – бар- бітуратизму.
Барій – хімічний елемент (Ва); застосовують у техніці високого вакууму та в радіотехніці, сполуки барію – у ядерній техніці, медицині. Розчинні солі барію спричиняють отруєння. Смерть настає раптово через 4- 10 год. після того, як сіль потрапила до організму. Цьому передує збудження, посилення слиновиділення, біль у стравоході та шлунку, блювання, пронос, порушення сечовипускання тощо. Під час розтину померлих внаслідок отруєння барієм спостерігається: виразне загальне венозне повнокров'я, крововиливи в мозкові, шлунково-кишковому тракті, жирова дистрофія печінки. Барій накопичується в кістках та кістковому мозкові (65%), скелетних м'язах, печінці, нирках тощо; його виявляють шляхом судово-токсикологічного дослідження органів.
Бензин – суміш вуглеводнів різної будови. Отруєння бензином трапляється переважно як нещасний випадок. Під час розтину померлих спостерігається: значна кількість рожевої піни в дихальних шляхах, набряк легень із зонами ателектазів, точкові крововиливи під плеврою та епікардом, загальне венозне повнокров'я, набряк головки підшлункової залози, зони крововиливів у слизовій оболонці шлунка, набряк головного мозку; відчутно запах бензину від внутрішніх органів та з порожнин. Підчас гістологічного дослідження помітні: фрагментація кардіоміоцитів із набряком строми; у нирках – дистрофія з ознаками некронефрозу. Шляхом судово-токсикологічного дослідження органів виявляють ароматичні вуглеводні.
Бензойна кислота – найпростіша органічна кислота ароматичного ряду (С5Н5СООН); використовується у виробництві ліків, барвників та в харчовій промисловості. Бензойна кислота та її солі мають значення в разі отруєння харчовими продуктами та напоями, що містять ці речовини. Клінічні дані не характерні. Бензойну кислоту в органах та тканинах виявляють шляхом судово-токсикологічного дослідження.
Бензол – найпростіший представник ароматичних вуглеводнів (С5Н5); використовується у виробництві барвників, ліків тощо; рідина зі специфічним запахом. Бензол – промислова отрута політропної дії. Отруєння можливе внаслідок вдихання пари бензолу або помилкового вживання всередину. Під час розтину трупа спостерігається: відчувається солодкувато-кислий запах, помітні крововиливи в мозку та оболонках мозку, легенях, дихальних шляхах та шлунково-кишковому тракті. Якщо отруєний жив певний час, то спостерігаються некробютичні зміни в органах, має місце септикопіємія з ураженням кісткового мозку. Бензол та його метаболіти (напр., фенол) визначаються шляхом судово- токсикологічного дослідження в головному мозкові, печінці, крові, сечі.
Берилій – хімічний елемент (Be); сполуки його дуже отруйні. Отруєння сполуками берилію найчастіше буває наслідком нещасного випадку на виробництві. Під час розтину трупа в легенях помітні зони ущільнення, емфізема, розширення та гіпертрофія правого серця, у печінці – жирова дистрофія та некроз гепатоцитів. Шляхом судово-токсикологічного дослідження берилій виявляють у легенях, печінці, нирках, ребрах тощо.
Бертолетова сіль – біла кристалічна сполука, калію хлорат (КСIO3) розчинна у воді, може вибухнути від тертя та удару в суміші з органічними речовинами, отруйна. Використовується у виробництві сірників, піротехніці тощо. Бертолетова сіль – гематотропна отрута, що утворює метгемоглобін, спричинює гемоліз. Смертельна доза 10-20 г. У разі смерті внаслідок отруєння бертолетовою сіллю трупні плями мають коричневий (аспідно-сірий) колір, а кров буро-коричневий відтінок, нирки збільшені, мозковий шар має бурі смуги; мікроскопічно – у канальцях багато еритроцитів, є бурі продукти їх руйнування. Печінка та селезінка дещо збільшені.
Важкі метали – метали із щільністю більшою за 8000 кг/м3 (окрім благородних та рідкісних): свинець, мідь, цинк, нікель, кадмій, кобальт, сурма, олово, вісмут, ртуть. Окремі солі цих металів спричинюють отруєння.
Вісмут – хімічний елемент (Ві); деякі сполуки його використовують як лікарські засоби, в косметиці, парфумерії. Окремі сполуки вісмуту є отруйними. Внаслідок отруєння цими сполуками специфічні клінічні вияви та морфологічні зміни в органах відсутні. Доказом отруєння є виявлення вісмуту шляхом судово-токсикологічного дослідженні органів трупа (нирок, печінки), сечі, калових мас тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова медицина» автора Герасименко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальна характеристика окремих отруйних речовин та ознаки отруєння ними“ на сторінці 1. Приємного читання.
