Здавлювання грудей та живота твердими тілами та сипкими речовинами викликає розвиток компресійної асфіксії.
Здавлювання тіла людини – один з видів травми, що виникає внаслідок стиснення організму людини між рухомими предметами значних розмірів (напр., між буферами залізничних вагонів) або між рухомим та нерухомим предметом значних розмірів (напр., між вагоном та платформою).
Для сильного здавлювання тіла характерними є ушкодження : переломи ребер, хребта, лопаток, розриви, відриви й переміщення внутрішніх органів живота та грудної порожнини.
У випадку помірного здавлювання тіла грудей та живота, що не спричиняє тяжких переломів, але порушує акт дихання, розвивається смерть від асфіксії. При цьому виявляється значна кількість дрібних крововиливів, екхімози на верхній частині грудей, на шиї та обличчі – т.зв. „екхімотична маска”; буває "карміновий набряк" легень – вони збільшені за об'ємом, з набряком, мають помірну кількість повітря та яскраво- червоний колір на поверхні та в розрізі, що обумовлене застоєм у них насиченої киснем крові.
Утоплення
Утоплення – вид насильницької смерті (механічної асфіксії), яка розвивається внаслідок дії на організм рідкого середовища в разі занурення всього тіла або лише голови. Середовищем утоплення найчастіше є вода (водойми, ванни, діжки, відра тощо), а іноді інші рідини (бензин, нафта, пиво тощо). За механізмом розвитку втоплення може бути таких типів: аспіраційне (істинне), спастичне (асфіксичне) та рефлекторне (синкопальне), а також змішаного типу.
Утоплення аспіраційне – вода заповнює дихальні шляхи та альвеоли легень. Огляд трупа у випадку аспіраційного утоплення дає можливість помітити в перші 2-3 дні після настання смерті лише дрібнопухирчасту піну біля отворів рота та носа.
Утопления спастичне пов'язане з виникненням стійкого рефлекторного ларінгоспазму внаслідок подразнення водою рецепторів дихальних шляхів.
Утопления синкопальне обумовлене швидкою рефлекторною зупинкою дихальної та серцевої діяльності як відповідною реакцією організму на водне середовище в екстремальних умовах (водяний шок, алергій- на реакція на воду тощо).
Важливим у діагностиці втоплення є аналіз тканин внутрішніх органів (печінка, нирка, селезінка, крім легень) та кісткового мозку на наявність діатомей. Діатомеї (син. діатомові водорості) – одноклітинні мікроскопічні рослинні організми у формі диска, еліпсоїда, нитки, призми, стрічки, ланцюга, зірочки, кущика тощо, покриті кремнеземною оболонкою – панциром. Діатомеї становлять основу планктону (мал. 160). Завдяки наявності панцира діатомові водорості стійкі до різних зовнішніх впливів, у т.ч. до гниття, витримують дію високих температур, концентрованих розчинів кислот та лугів, що слід брати до уваги під час їх виявлення, у т.ч. під час діагностики утоплення. Для визначення джерела походження діатомеї застосовують генотипоскопічну експертизу.
Під час розтину трупа особи, що загинула внаслідок утоплення спостерігається:
• гостра водяна емфізема легень, легені збільшені за об'ємом, роздуті, особливо із країв, сіро-рожевого кольору, зі значною кількістю підвищень (альвеолярна емфізема) та заглиблень, що відповідають ребрам, іноді це – єдина ознака втоплення;
• субплевральні крововиливи (плями Рассказова-Лукомського);
• наявність рідини середовища втоплення в пазухах основної кістки (ознака Свешникова);
• розрідження крові та гемоліз (у морській воді гемоліз не спостерігається);
• набряк стінки та ложа жовчного міхура (ознака Русанова- Шкаравського);
• накопичення рідини (100 мл та більше) у черевній порожнині (ознака Моро);
• наявність дрібнопухирчастої піни в дихальних шляхах (ознака Крушевського) з повнокров'ям їх слизової оболонки (мал. 159).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова медицина» автора Герасименко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Асфіксія внаслідок стиснення (здавлення) грудей та живота“ на сторінці 1. Приємного читання.
