Посмертні зміни (син.: трупні зміни, трупні явища) – сукупність змін, що розвиваються після смерті внаслідок припинення життєвих функцій організму. Вони виявляються в різні строки (мал. 169), тому їх умовно поділяють на ранні (охолодження трупа, трупні плями, трупне задубіння, висихання трупа, автоліз) та пізні (трансформативні), коли труп розкладається та руйнується (автоліз, гниття) або відбувається природна консервація (муміфікація, сапоніфікація – утворення жировоску, торфове дублення, замерзання трупа тощо).
Трупні плями – абсолютна ознака смерті; є наслідком стікання крові під дією своєї маси до нижче розміщених частин тіла, що призводить до переповнення дрібних судин, які видно на шкірі.
Трупні плями, як правило, синьо-сірого або синьо-червоного колюру, з'являються приблизно через 1,5-2-і год. після зупинки діяльності серця. Вони проходять три стадії: гіпостаз, стаз та імбібіція. Дослідження особливостей трупних плям судово-медичним експертом дозволяє визначити давність настання смерті, а також визначити положення трупа після смерті, відносну кількість крові в трупі (рівень крововтрати), запідозрити певну причину смерті за колюром трупних плям (напр., отруєння оксидом вуглецю, аміловими спиртами, речовинами, які утворюють метгемоглобін, тощо), встановити факт переміщення трупа (за невідповідністю розміщення трупних плям позі трупа), а також вирішити деякі інші питання, що цікавлять органи слідства.
Мал. 169. Трупні зміни залежно від терміну після смерті (Симпсон К., 1952): 1 – температура тіла; 2 – трупне задубіння; 3 – трупні плями; 4 – трупний розклад.
Гіпостаз (син. трупний натік) – перша стадія розвитку трупних плям, що характеризується стіканням крові судинами вниз, виявляється через 1,5-2-і год. після смерті (зупинки серця). У стадії гіпостазу трупні плями легко зникають від натискання та швидко відновлюються. Від перевертання трупа в стадії гіпостазу трупні плями переміщуються. Гіпостаз триває до 8-12-ти год. і переходить у стаз.
Стаз – друга стадія розвитку трупних плям, яка настає через 8-12 год. після смерті; характеризується призупиненням переміщення крові судинами, що відбувається в стадії гіпостазу, та фіксацією трупних плям у місці їх утворення; внаслідок сильного натискання вони бліднуть. Стадія стазу триває 24-36 год. (іноді більше) і переходить у стадію імбібіції.
Імбібіція – третя стадія розвитку трупних плям, пов'язана із процесом суцільного просочування тканин гемолізованою кров'ю, змішаною з лімфою та міжклітинною рідиною. У судинах кров практично відсутня. Ця стадія розвивається через 24-36 год. після смерті (іноді через 48 год.). Від натискання пальцем на трупну пляму в стадії імбібіції її колір не змінюється, а зі зміною пози трупа трупні плями не зникають. Через дві доби після смерті через імбібіцію інтима судин та ендокарда має рожевий або брудно-червоний колір.
Охолодження трупа – зменшення температури тіла після смерті, яке відбувається поступово – в середньому на 1 °С за 1 год., якщо температура навколишнього середовища біля +16-18°С. Температура тіла нижча +20°С є вірогідною ознакою смерті. За динамікою охолодження трупа в кожному конкретному випадку можна визначити тривалість посмертного періоду. Слід мати на увазі, що ознаки гіпотермії під час огляду живої людини можуть мати місце через переохолодження, тяжке інфекційне захворювання (особливо в літніх людей), гіпопітуітаризм, гіпотиреоз, уремію, кардіогенний та септичний шок, отруєння (барбітуратами, хлоралгідратом, етиловим спиртом, наркотиками, похідними фенотіазину, препаратами групи тетрацикліну, тетрациклічними антидепресантами тощо).
Задубіння трупа (син. заклякання трупа) – своєрідне ущільнення та скорочення скелетних м'язів, яке перешкоджає пасивним рухам у суглобах, а також гладких м'язів та серцевого м'яза; є вірогідною ознакою смерті, що дозволяє визначити давність настання смерті, первинну позу трупа, іноді причину смерті.
Задубіння трупа починається через 2-4 год. після зупинки серця та досягає максимуму на кінець першої доби посмертного періоду й зникає на 3-4-у добу. Воно розвивається швидко за відносно високої (але не вище 50°С) температури навколишнього середовища та низької вологості, у осіб із добре розвиненими м'язами, у разі напруженої фізичної роботи перед смертю, отруєння речовинами, що діють на ц.н.с. (стрихнін, пілокарпін, кислота). Сепсис, тяжкі виснажливі хвороби, що передують смерті, отруєння (хлоралгідратом, блідою поганкою) зумовлюють слабке задубіння трупа або повну відсутність його.
Каталептичне задубіння трупа зберігає позу людини, що була на момент смерті. Воно виникає внаслідок руйнування речовини довгастого мозку; у випадку, коли мали місце значні корчі, що передували смерті, та розвивається в момент зупинки серця внаслідок безпосереднього переходу зажиттєвої контрактури в задубіння трупа.
Висихання трупа – посмертна зміна, яка полягає в тому, що під дією навколишнього середовища, за сприятливих умов (низька вологість повітря, добра вентиляція, відносно висока температура), труп (перш за все відкриті частини його) починає швидко висихати. Швидко висихають слизова оболонка губ, мошонка, шкіра. На склері через 5-6 год. після смерті з'являються плями трикутної форми – шерехаті ділянки сірувато- жовтого кольору на фоні прозорої та блискучої рогівки, яка міститься під віком (плями Лярше), основа трикутника звернена до райдужки, вершина – до кутів ока; це абсолютна ознака смерті.
Шкіра внаслідок висихання окремих її ділянок стає щільною, нагадує пергамент. Звідси, назва: "пергаментні плями"; вони бувають із червоним відтінком, якщо низько розміщені (в зоні трупних плям) та воскоподібні, якщо розміщені вище трупних плям. Швидко утворюються там, де ушкоджено епідерміс, наприклад, на странгуляційній борозні. Пергаментні плями не мають значення для констатації смерті – вони лише доповнюють загальну картину. Зони висихання на губах, мошонці та в інших місцях іноді помилково сприймаються як ушкодження. Висихання всього трупа (муміфікація) – це консервувальна зміна трупа.
Після настання смерті внаслідок дії специфічних клітинних ферментів тканин (катепсинів тощо) розпочинається розпад білків тканин організму – автоліз. Автолітичні процеси, наприклад, у підшлунковій залозі, призводять до часткового розплавлення її тканини, що іноді помилково сприймають як гострий геморагійний некроз; автоліз в епітелії звивистих канальців може помилково сприйматися як ознака некронефрозу; автоліз міокарда може помилково сприйматися як ознака інфаркту тощо.
Мікробний розклад трупа – початок гниття трупа під дією мікроорганізмів, що триває від моменту смерті до розвитку гнильної емфіземи (від 1 -2-ї доби до 1-5 тижнів залежно від температури зовнішнього середовища). У процесі мікробного розкладу трупа виділяють 4 стадії: 1) "свіжого трупа" – до розвитку ранніх трупних змін; 2) ранніх трупних змін – тривалістю до 2-3-х діб; 3) ранніх гнильних змін – поява трупної зелені та гнильної венозної сітки; 4) гнильна роздутість трупа (гнильна емфізема).
Гниття – процес розщеплення органічних, азотовмісних, головним чином, білкових речовин, внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів (дії їх ферментів).
Мал. 170. Відшарування епідермісу внаслідок розвитку початкових гнильних змін трупа.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова медицина» автора Герасименко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Трупні зміни, пошкодження трупа та трансформація трупа“ на сторінці 1. Приємного читання.
