Вуглекислота (син.: двоокис вуглецю, ангідрид вугільної кислоти, СО2) – аналептичний засіб, що застосовують у медицині. Газ без кольору та запаху, в 1,5 рази важчий від повітря. Якщо концентрація вуглекислоти в повітрі досягає 8-10% та більше, виникає задишка, ціаноз, запаморочення голови, втрата свідомості, судоми й настає смерть від асфіксії. Отруєння газом може бути в глибоких колодязях, винних діжках, у рудниках тощо.
Гази вихлопні – суміш газоподібних продуктів, що утворюються внаслідок згорання палива у двигунах внутрішнього згорання. Гази вихлопні автомобіля містять (в середньому): оксид вуглецю – 6,3%; діоксид вуглецю – 8,9%; кисень – 2,3%; метан – 0,9%; водень – 3,0%; азот – 78,6%, а також альдегіди та окисли азоту. Отруєння ними, у т.ч. смертельні, можливі в гаражах, авторемонтних майстернях, у кабіні автомобіля. Основною причиною смерті є отруєння оксидом вуглецю.
Гази отруйні – гази, що за певних умов (достатня концентрація) викликають отруєння: хлор, фтор, хлороводень, фтороводень, чадний газ, сірководень, аміак тощо.
Гемолітичні отрути – речовина, внаслідок потрапляння якої до організму виникає підвищене руйнування еритроцитів (гемоліз). До гемолітичних отрут належать: сполуки арсену, свинцю, нітрити, нітро- та амінопохідні бензолу, аміни та гідразини, деякі органічні кислоти, чужорідні сироватки, отрути комах, змій та гельмінтів. Судово-медичним доказом наявності гемолітичної отрути є характерна для окремих груп отрут макро- та мікроскопічна картина з ознаками гемоглобінурійного нефрозу, гемосидерозу тощо. Гемоліз – процес руйнування еритроцитів, під час якого гемоглобін виходить із них у плазму. Кров внаслідок гемолізу еритроцитів (гемолізована кров) має вигляд прозорої рідини червоного кольору (“лакова” кров). Слід розрізняти гемоліз в умовах організму та in vitro. Гемоліз як патологічне явище може виникати під впливом ряду чинників: переливання несумісної крові, інфузії гіпотонічного розчину, дії гемолітичної отрути внаслідок багатьох хвороб крові (ензимопатична анемія, гемолітична хвороба новонароджених, таласемія тощо).
Глікозиди – речовини, молекули яких складаються з вуглеводу (цукру) і речовини не вуглеводної природи (аглюкону); містяться в рослинних та тваринних організмах, зокрема, в отруйних рослинах (наперстянці, горицвіті, конвалії тощо). Серцеві глікозиди є токсичними та спричинюють інтоксикацію навіть за умови вживання терапевтичної дози. Під час судово-медичної експертизи отруєнь глікозидами велике значення має клінічна картина: слабкість, судоми, кома, брадикардія. Смерть розвивається через зупинку серця у фазі діастоли. Специфічні трупні зміни відсутні. Доказом отруєння глікозидами є виявлення їх шляхом судово- токсикологічного дослідження трупного матеріалу, зокрема, жовчі з жовчного міхура та прилеглої частини печінки, а також тканин із місця ін'єкції.
Гранозан – ртутьорганічна сполука (C2H5HgCl) з різким неприємним запахом, використовується для сухого обробітку зерна. Гранозан токсичніший за сулему, смертельна доза – 0,1-0,2 г. Під час розтину померлих внаслідок отруєння гранозаном помітні: виразний набряк та значне повнокров'я оболонок і речовини головного мозку, дрібні крововиливи й запальні інфільтрати в слизовій оболонці шлунка та кишок, дистрофія паренхіматозних органів (у нирках можливий некронефроз), дрібноділянкова пневмонія. Доказом отруєння гранозаном є судово-токсикологічне визначення ртуті в сечі, фекаліях та у внутрішніх органах.
Дихлоретан (син.: хлористий етилен, С2Н4Сl2) – прозора безколірна рідина із запахом, що нагадує хлороформ; не змішується з водою. Застосовується як розчинник. Він діє як наркотичний засіб. Смертельна доза – 20-30 мл. Під час розтину померлих внаслідок отруєння дихлоретаном спостерігається збільшення печінки, набряк легень, мозку, дистрофія в печінці, нирках, міокарді. Слизова оболонка шлунка та тонкої кишки набухла, повнокровна, покрита слизом та білуватими плівками. Від порожнин та органів поширюється запах, який нагадує запах сушених грибів. Шляхом судово-токсикологічного дослідження виявляють дихлоретан у внутрішніх органах.
Етиленгліколь – органічна сполука, найпростіший двохатомний спирт (НОСН2-СН2ОН); густа безбарвна рідина. Застосовують у виробництві синтетичних смол, штучного волокна, як антифриз тощо. Етиленгліколь отруйний, смертельна доза 100-250 мл. Під час розтину трупа помітне значне переповнення кров'ю головного мозку, кора має синій колір із крапчастими крововиливами, є дрібні екхімози у внутрішніх органах і під їх оболонками, некротичний нефроз, жирова дистрофія гепатоцитів із некрозом центрів печінкових часточок. У канальцях нирок – кристали оксалатів. Шляхом судово-токсикологічного дослідження виявляють етиленгліколь.
Йод – хімічний елемент (І), належить до галогенів; активно впливає на обмін речовин в організмі, пов'язаний із функцією щитовидної залози; широко використовується в медичній практиці. Йод має токсичні властивості, тому можливі отруєння, від місцевого впливу розвиток дерматиту (йододерми). Внаслідок отруєння шляхом уживання через рот слизові оболонки рота та стравоходу бурого кольору, блювотиння коричневого або блакитного кольору (за наявності в шлунку крохмалю). Судово- хімічне визначення йоду виконують у біологічних об'єктах, на одягові тощо.
Кадмій – хімічний елемент (Cd); фізіологічне значення кадмію невідоме, але він впливає на обмін цинку, міді, заліза в організмі людини. Кадмій та його сполуки токсичні, особливо оксид кадмію та солі (сірчанокисла, хлориста, азотнокисла). Експертне значення мають такі клінічні симптоми: різкий біль у животі, нудота, блювання, іноді з домішкою крові, пронос, поява еритроцитів та білка в сечі, збільшення печінки. Під час розтину трупа спостерігається: жирова дистрофія печінки та нирок, повнокров'я та набряк легень із крововиливами та ателектазами. У випадку тяжких отруєнь можливі жирова інфільтрація підшлункової залози та повнокров'я селезінки. Судово-токсикологічне визначення вмісту кадмію виконують у різних органах та кістках трупа з урахуванням природної кількості його в них.
Камфора – гангліоблокуючий засіб, що його широко використовують у лікарській практиці у вигляді розчинів (С10Н1бО). Смертельна доза камфори для однорічної дитини – 1 г, для дорослої людини – від 1 до 10 г (у разі вживання через рот). У токсичних дозах камфора викликає епілептичні судороги, потім розвивається виснаження дихального центру, настає параліч дихання та смерть. Під час розтину трупа спостерігається: ознаки асфіксії, набряк легень, дистрофія та некроз епітелію канальців нирок; від трупа відчутний запах камфори.
Камфорний спирт – 1 частина камфори, 7 частин спирту та 2 частини води. Дія на організм зумовлена наявністю камфори.
Карболова кислота (син. оксибензол) (С6Н5ОН) має бактерицидні властивості та використовується для дезінфекції й дезінсекції. У разі вживання всередину та вдихання пари карболова кислота виявляє токсичність – діє на ц.н.с., руйнує клітини крові тощо. Під час розтину трупа людини, що загинула від отруєння карболовою кислотою, відчутний запах фенолу; слизова оболонка стравоходу, шлунка, а іноді й 12-палої кишки щільна, сіро-жовта, з виразною складчастістю. Внаслідок хронічного отруєння розвивається бронхіт, бронхопневмонія, токсичний нефрит та дистрофія паренхіматозних органів. Шляхом судово-токсикологічного дослідження визначають наявність карболової кислоти в органах.
Кислота – хімічна речовина, що містить у своєму складі водень, який здатний заміщатися металами та реагує з основами. Кислота може впливати на організм місцево (хімічні опіки, запалення), а внаслідок резорбції спричиняє розвиток отруєння. Отруєння буває від потрапляння до організму оцтової, сірчаної, азотної, соляної та інших кислот. У разі смерті від отруєння кислотою виявляється хімічний опік шкіри біля кутів рота, слизових оболонок порожнини рота, стравоходу та шлунка. Слизова оболонка шлунка часто перетворюється на струп, який легко знімається з нижче розміщених шарів. Речовина струпа має виразну кислу реакцію, дьогтеподібну консистенцію та темно-коричневий колір. Стінка шлунка може мати потовщення та перфорації. Слизова оболонка стравоходу та шлунка в разі отруєння азотною кислотою має вигляд дубленої шкіри, легко відшаровується, жовтого кольору, а оголена підслизова оболонка – рожево-червоного або сіро-червоного кольору. Реакція азотної кислоти з білком – ксантопротеїнова реакція, при якій утворюється ксантопротеїнова кислота, що має яскраво-жовтий колір. Таке забарвлення спостерігається в роті, стравоході, шлунку внаслідок отруєння азотною кислотою (у концентрації не менше 30% HNO3). Кровоносні судини черева заповнені щільними червоно-чорними згустками. Гістологічно виявляється повний некроз стінки стравоходу, шлунка й часто дванадцятипалої кишки. У порожнині судин органів травного тракту та брижів є червоно-коричневі конгломерати згустків крові, але зі збереженням у них структури елементів крові. Виразні дистрофічні зміни в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки, дистрофічні зміни та утворення жовчних пігментів у печінці. Судово-хімічним аналізом визначають наявність певної кислоти.
Крезоли (син.: окситолуоли, метилфеноли) – органічні сполуки, похідні бензолу; рідини з неприємним запахом. Застосовують у виробництві барвників, вибухових та ароматичних речовин, медичних препаратів, пластичних мас. Крезоли мають токсичні властивості та використовуються як дезінфекційні речовини (напр., фенол). Під час судово-медичного дослідження трупа людини, що отруїлася крезолами, спостерігається значне подразнення слизових оболонок шлунково-кишкового тракту, наявність на їх поверхні ущільнених ділянок, точкових крововиливів на внутрішніх органах та в головному мозкові, набряк легень, паренхіматозна жирова дистрофія печінки. Відчутний запах фенолу. Уміст крезолів визначають шляхом судово-токсикологічного дослідженням внутрішніх органів та крові.
Кураре – отруйна міопаралітична речовина, яку добувають із коренів та молодих паростків деяких південноамериканських рослин (виду Chondodendron та Stiychnos).
Курареподібні речовини (міорелаксанти периферійної дії) – лікарські речовини, що блокують нервово-м'язову передачу та викликають розслаблення скелетних м'язів (залежно від препарату тривалість міопаралітичної дії від – 5 хв. до 60 хв. та більше); вони пригнічують, або повністю припиняють дихання. Смерть настає від асфіксії через апное.
Лікарські засоби – речовини природного або синтетичного походження та їх сполуки, що використовуються для лікування, запобігання, або діагностики захворювань людини, а також препарати для запобігання вагітності. Перелік дозволених до використання та виробництва лікарських засобів міститься в Державному реєстрі лікарських засобів. Передозування окремих лікарських засобів спричинює отруєння. Для діагностики такого отруєння бажаним є знання обставин події.
Луги – розчинні основи хімічних речовин, які мають у своєму складі гідроксильні (гідроксидні) групи, що здатні заміщатися кислотними залишками та реагують із кислотами з утворенням солі та води. Луги, як і кислоти, зумовлюють місцеве подразнення у вигляді хімічного опіку та запалення, а також можуть внаслідок резорбтивної дії спричинити отруєння. У судово-медичній практиці найчастіше трапляється отруєння їдкими лугами – їдким калі, їдким натром, гідроксидом амонію, кремнекислим натрієм (силікатним клеєм).
Під час дослідження трупа людини, яка отруїлася лугом, помітні хімічні опіки підборід дя, губ, порожнини рота, стравоходу, шлунка. Слизова оболонка шлунка м'яка, набухла, прозора, але може бути чорною в разі значних крововиливів у підслизовий шар. Може мати місце опік слизової оболонки тонкої кишки, крововиливи на її поверхні. Гістологічна картина характеризується некрозом слизової оболонки стравоходу та шлунка з некрозом (коліквацією). утворенням виразок, набуханням або жировою дистрофією печінки, можуть виявлятися зони некрозу в центрах печінкових дольок із дискомплсксацією клітин. У легенях – зони крововиливів, дрібні зони пневмонії з лейкоцитарним ексудатом. У шлунку, стравоході, печінці – реактивне запалення, автоліз, відшарування некротизованих ділянок та регенерація. Наявність та різновид лугу (основи) визначається шляхом судово-хімічного аналізу внутрішніх органів та речових доказів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова медицина» автора Герасименко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальна характеристика окремих отруйних речовин та ознаки отруєння ними“ на сторінці 2. Приємного читання.
