Суб'єктами судово-експертної діяльності є особи і органи, які призначили експертизу, судові експерти і (удово-експертні установи. Така класифікація суб'єктів викликана системою дій і пов'язаних з ними правовідносинами, що виникають у процесі судочинства. Взаємодія суб'єктів судово-експертної діяльності здійснюється у процесі встановлення доказових фактів у двох формах: процесуальної і не процесуальної. Взаємовідносини у процесуальній формі обумовлені закріпленими законом правами і обов'язками суб'єктів.
Стаття 69 КПК України говорить про те, що в обов'язки експерта входить обов'язок особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності – роз'яснити його, роз'яснює експерту його права та інші обов'язки. Стаття 70 КПК України попереджує експерта про відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку. Регулювання цих питань у деякій мірі доповнив Закон України "Про судову експертизу" від 25.02.1994 р. Ст. 7 цього Закону говорить, що (удово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах визначених цим Законом, судові експерти, які є працівниками зазначених установ. Стаття перелічує всі види державних спеціалізованих установ. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз. Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань. Ці фахівці внесені у Державний Реєстр атестованих судових експертів (ст. 9 Закону).
Процесуальною формою є взаємодія експерта з керівником експертної установи. Судовий експерт є самостійною фігурою процесу, він несе особисту відповідальність за свій висновок. Це закріплено у Кодексах і відомчих нормативних актах. Між ними встановлені й інші міжособистісні неформальні відносини, не пов'язані з проведенням конкретної експертизи. Негативні фактори неформальних відносин можуть негативно вплинути і на формальні відносини під час проведення комісійних (комплексних) або повторних експертиз. Створення групи експертів (комісії) здійснюється вольовим рішенням керівника експертної установи або особи (органу), що призначив експертизу. Тому у всіх випадках слід дотримуватись не тільки процесуальних і організаційних, а й етико-психологічних вимог. Від цього залежить якість і успіх роботи всієї комісії. Особливу роль відіграють не державні судово-експертні установи, а приватні експерти, які залучаються для проведення експертиз. їх діяльність здійснюється на основі відповідних ліцензій, що отримуються в установленому законом порядку. В останній час у РФ утворений ряд асоціацій і лабораторій "незалежних експертиз".
Взаємодія експерта зі слідчим, слідчим суддею або іншими сторонами кримінального провадження проводиться у процесуальній формі. Експерт запрошується для проведення якої-небудь слідчої дії або проведення експерименту на місці події. Особа, що призначила експертизу, має право бути присутною під час проведення експертизи. Це дає їй можливість спостерігати процес дослідження. Вона може поставити експерту нові питання і рекомендувати інші методи дослідження, використання технічних засобів. Будь-яка особа, що призначила експертизу не має право здійснювати керівництво експертом, не може давати вказівки обов'язкового використання конкретної методики, впливати на сутність і зміст висновку.
Взаємодія експерта і судді є специфічною, експерт вводиться у судовий процес з метою надання висновку або допиту у суді, виклику в судове засідання. Експерт у суді може брати участь у формулюванні питань, давати пояснення про можливість проведення експертизи в суді або проведення її в лабораторних умовах, коли це потребує використання технічних засобів і певної бази приладів дослідження.
Непроцесуальна форма взаємодії експерта і сторони кримінального провадження, слідчого судді чи суду здійснюється у вигляді консультацій спеціаліста і надання довідок. У такому випадку експерт як обізнана особа може надати всіляку допомогу слідчому (слідчому судді) у виборі тієї чи іншої експертизи, виявлення її можливостей, якості і кількості необхідних матеріалів для її виконання, формулювання необхідних питань експерту.
Судовий експерт – це обізнана особа, яка має необхідні спеціальні знання і практичні навички, необхідні для вирішення експертних завдань, призначена в якості експерта в порядку, встановленому законом і незацікавлена у справі. Особа може виконувати функції судового експерта по справі при наявності двох умов – наявності спеціальних знань і практичних навичок, необхідних для вирішення експертних завдань та незацікавленості у справі.
Головним у визначенні правового статусу судового експерта є те, що він відноситься до групи суб'єктів кримінального процесу, яка сприяє здійсненню правосуддя. Судовий експерт – це самостійний суб'єкт процесу, який має процесуальні обов'язки і права, які відрізняються від інших учасників. Кримінальний закон не допускає змішення процесуальних функцій експерта з функціями слідчого і інших суб'єктів. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" передбачено три категорії судових експертів:
• атестовані судові експерти – співробітники державних спеціалізованих судово-експертних установ, які проводять експертизи згідно своїм посадовим обов'язкам. Посаду експерта в державній спеціалізованій судово-експертній установі (відомчій службі) може займати громадянин України, який має професійну вищу освіту, який пройшов відповідну підготовку по конкретній експертній спеціальності і отримав право на самостійне проведення судової експертизи певного виду;
• атестовані судові експерти, які не є співробітниками державних спеціалізованих судово-експертних установ. Цими особами є спеціалісти, які проводять ті самі судові експертизи, що і державні судово- експертні установи і відомчі служби, за виключенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз;
• спеціалісти відповідних галузей знань, які проводять експертизи, не передбачені в державних спеціалізованих установах. Ці спеціалісти залучаються до проведення експертиз одноразово, не передбачені штатами експертних установ у зв'язку з тим, що вони призначаються рідко. Це обізнані особи, що проводять мистецтвознавчі, екологічні, ветеринарні, авіатехнічні, залізнодорожньо-технічні та інші види експертиз.
З метою отримання кваліфікації судового експерта обізнані особи повинні:
• мати вищу освіту за певною спеціальністю. Щодо державних експертів це витікає зі ст. 10 Закону України "Про судову експертизу", щодо співробітників підприємницьких структур – із п. З Інструкції МЮ України "Про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, які не працюють в державних спеціалізованих експертних установах";
• пройти відповідну підготовку в певній галузі судової експертизи;
• знати чинне процесуальне законодавство та інші нормативні документи, які регулюють порядок призначення і проведення судових експертиз;
• скласти іспит експертно-кваліфікаційній комісії на право самостійного проведення судових експертиз певного роду, виду.
Цим особам видається посвідчення про присвоєння кваліфікації судового експерта і їх дані заносяться в державний реєстр атестованих судових експертів. Міністерство юстиції веде Державний реєстр атестованих судових експертів. Посвідчення про присвоєння кваліфікації судового експерта засвідчує компетентність обізнаної особи у вирішенні певного кола питань судової експертизи і надає право проведення відповідних експертиз. Під час вибору експерта для проведення експертного дослідження, а також у процесі оцінки висновку розрізняють компетенцію і компетентність експерта.
Поняття "компетенція" походить від латинського терміну competo (бути спроможним). В судово-слідчій практиці компетенцію розуміють не тільки як здатність тієї чи іншої особи вирішувати певне коло завдань, але й як і обмеження, що накладаються на них, обумовлені комплексом внутрішніх (освіта, досвід тощо) і зовнішніх (наприклад, наявність методів і технологій різного роду, ресурсів) чинників. З метою побудови загальної теорії судової експертизи "компетенція" повинна бути вирішена в загальнонауковому ключі для дотримання принципу наслідування знань. Доцільно під компетенцією розуміти здібність обізнаної особи розмежувати завдання, дозволені й заборонені (що не входять в його компетенцію) експерту для вирішення. Компетенція експерта має дві сторони. Процесуальна компетенція – це коло повноважень, які надані експерту процесуальним законом. Наукова (спеціальна) компетенція – це обсяг спеціальних знань і навичок, якими повинен володіти кожний експерт, який проводить експертизу певного роду, виду, підвиду.
Компетентність експерта – це суб'єктивна характеристика, яка відображає здібність конкретного експерта вирішувати поставлені завдання, ступінь володіння ним теорією, методами, методиками експертного дослідження об'єктів в рамках певного роду, виду експертиз. Компетентність визначається досвідом експерта, його базовою освітою, рівнем спеціальної підготовки, знанням нових методів дослідження, індивідуальними якостями та іншими факторами. Компетентність експертів не рідше одного разу в п'ять років перевіряється шляхом складання відповідного іспиту експертно-кваліфікаційній комісії. У випадку позитивного результату особі, що перевіряється, видається посвідчення на право самостійного проведення певного виду експертизи, або підтверджується таке право. Після призначення експертизи і прийняття її до проведення обізнана особа набуває процесуальний статус судового експерта з правами, обов'язками і відповідальністю, які випливають з цього.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова медицина» автора Герасименко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Суб'єкти судово-експертної діяльності“ на сторінці 1. Приємного читання.
