Шизофренічні розлади та їх судово-психіатрична оцінка
Шизофренія відноситься до групи т. зв. ендогенних психічних захворювань разом із маніакально-депресивним психозом та епілепсією. Причини ураження центральної нервової системи при них залишаються донині нез'ясованими остаточно. Протиправні суспільно небезпечні дії вчиняються хворими, котрі мають злоякісну шизофренію, переважно на початковому етапі хвороби і значно рідше у той період, коли з'являються власне психотичні продуктивні зміни (марення, галюцинації тощо).
Особливості початкового етапу багато в чому визначають і характер протиправних дій: як правило – це хуліганські вчинки, пов'язані з розладами потягів. Факт скоєння делікту нерідко вперше приводить хворих до лікаря. Іноді хворі вчиняють і тяжкі суспільно-небезпечні дії, наприклад, вбивства. У багатьох випадках в їх основі лежать виразні зміни особистості й імпульсивні дії.
Помірно-прогредієнтна (параноїдна або маячна) шизофренія виникає в 25-30 років. Поступово розвиваються марення становлення (хворі піддивляються, насміхаються, хочуть нашкодити або щось підлаштувати). Іноді – це марення отруєння, ревнощів, любовних відносин. Поступово вони систематизуються, розширюються, деталізуються і конкретизуються, настає паранояльний етап.
Зовнішнім проявом систематизації стають не тільки висловлювання хворих, з яких видно, хто і чому їм бажає зашкодити, а й характер їх дій. З'являється т. зв. маячний захист – заходи, що застосовуються хворими для самозахисту від уявних переслідувачів: змінюється житло, маршрути пересування, обмежуються контакти (симптом "пасивного переслідуваного-переслідувача”).
Надалі, з розвитком, систематизацією та персоніфікацією маячної поведінки хворий може переходити до активних, навіть агресивних дій (симптом “активного переслідуваного-переслідувача”). Небезпечність протиправних дій маячних хворих підсилюється й тим, що на цьому етапі розвитку психічні зміни особистості обтяжуються розвитком підозрілості, перестороги, подразливості, роздратованості без адекватних мотивів.
Протиправні дії частіше вчиняються на тлі загострення психозу, в період переходу хвороби в другий етап. Надалі може спостерігатися розвиток парафренного етапу захворювання з фантастичним змістом марення і галюцинацій, ідеями величності тощо.
Суспільно небезпечні дії можуть скоюватись і в цей віддалений період. Хвороба ж може стабілізуватися на любому етапі. Кінцеві, остаточні явища хвороби у випадку параноїдної шизофренії менш тяжкі, ніж у разі злоякісної форми. Багато хворих можуть проживати вдома, під диспансерним наглядом та за умов продовження підтримуючого лікування амбулаторно. Нерідкими є факти збереження у хворих певного рівня працездатності.
Нападоподібна прогредієнтна (у шубоподібній формі) шизофренія: для цієї форми шизофренії характерним є виникнення нападів різноманітної клінічної структури з наявністю в доманіфестному періоді (до розвитку психозу) та зі збереженням у проміжках між нападами усіх тих розладів, що є характерними для шизофренії з млявим перебігом (неврозоподібних, психопатоподібних і паранояльних розладів).
Для судової психіатрії серед них найбільше значення мають стани з афективною нестійкістю, збудливістю, різними розладами потягів, сутяжною поведінкою, маячною налаштованістю.
Криміногенність хворих нападоподібно-прогредієнтною і рекурентною шизофренією під час маніфестного періоду є невеликою, тому що в більшості випадків вони своєчасно направляються в психіатричні лікарні.
Скоєння цими хворими протиправних суспільно небезпечних дій можливе на початковому етапі захворювання, на тлі страху, розгубленості, рухового збудження, імпульсивних дій внаслідок тривоги і страху.
Переважна кількість протиправних дій вчиняється хворим на рекурентну, зокрема нападоподібно-прогредієнтну шизофренію, під час ремісій.
У зв'язку з надзвичайною різноманітністю клінічних проявів шизофренії, надзвичайною складністю встановлення та кваліфікації окремих психопатологічних явищ в її структурі, а також оцінки прогнозу це захворювання отримало репутацію "королеви психіатрії”.
З цими ж чинниками пов'язані основні особливості й ускладнення під час судово-психіатричної експертної оцінки шизофренії. У тих випадках, коли клінічна картина психозу і чіткі зміни особистості (симптоми дефекту) не викликають сумнівів стосовно діагнозу шизофренії, утруднень не виникає.
Хворі, що скоюють правопорушення в подібних станах визнаються неосудними.
Експертна оцінка може значно ускладнюватися, коли правопорушення було вчинено в стані чітко визначеної ремісії особою, яка в минулому безсумнівно перенесла шизофренічний напад.
З цього приводу існує така точка зору: якщо глибока ремісія без особистісних змін тривала, то хворі добре соціально адаптовані; якщо у них в умовах психотравмуючих ситуацій, у т. ч. пов'язаних із правопорушеннями (арешт, утримання під вартою, процес кримінального розслідування), погіршання стану не виникає, то вони визнаються осудними.
Однак практика свідчить, що саме такі особи рідко скоюють правопорушення. Як правило, експерти-психіатри знаходять ті чи інші особистісні зміни та легкі позитивні розлади, тому на практиці більшість хворих на шизофренію визнаються неосудними і в стані ремісії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова медицина» автора Герасименко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Судово-психіатрична оцінка певних психіатричних розладів“ на сторінці 1. Приємного читання.
