Мислення – це процес опосередкованого його відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях. Розлади сфери мислення зустрічаються у випадках найрізноманітніших психічних захворювань.
Прискорення мислення (асоціативного процесу) – легкість появи й збільшення кількості асоціацій, які виникають без зупинок і поєднуються з поверхневими розумовими висновками, які базуються на випадкових висловленнях. Образні уявлення й порівняння домінують над абстрактними. Іноді прискорення мислення досягає інтенсивності стрибків ідей.
Затримка мислення – це коли кількість асоціацій зменшена, виникнення їх утруднене, уявлення збіднені, одноманітні. Такий стан часто тяжко переноситься хворими, вони говорять, що “отупіли”.
Закупорка мислення (шперунг) – раптова зупинка, переривання думки, її блокування. Хворий замовкає, втрачає думку, а, намагаючись змінити тему розмови, знову її втрачає через “закупорку”. Це відбувається за ясної свідомості, на відміну від епілептичного абсансу.
Інкогорентне мислення (без зв'язку) – мова є набором незв'язаних за змістом або граматичною будовою слів.
Статечність (загрузання, застигання) мислення – асоціації, які вповільнені, з утрудненням виникають, майже не зникають зі свідомості, чим заважають появі нових. Продуктивність мислення знижується, наступає втрата здатності відокремлювати головне від другорядного, відбувається застрявання на другорядних деталях.
Персеверація мислення – тривале домінування при загальному виразному утрудненні асоціативного процесу однієї якої-небудь думки, одного якогось подання. При цьому на різні питання дається та сама відповідь за рахунок домінування у свідомості обмеженого числа думок і подань: “Як ви себе почуваєте?” – Неважливо”; "Що у вас болить?” – “Неважливо” тощо.
Резонерське мислення (резонерство) – підміна чітких і зрозумілих відповідей багатослівними й пошуковими розмовами на тему поставленого питання або на теми, які не мають до питання конкретного відношення. Як правило, вони багатослівні, неконкретні.
Марення (маячення, мріяння, верзіння) – помилкове судження або розумовий висновок, який виникає без відповідного приводу й не зазнає виправлення, незважаючи на те, що протирічить дійсності й усьому попередньому досвіду хворого, повністю охоплюючи його свідомість. Марення протистоїть будь-якому, самому істотному доводу, чим відрізняються від простих помилок мислення. Маревні тлумачення психічно хворих так чи інакше ставляться до них самих, їх життєвого досвіду, бажань, устремлінь, знань, побоювань тощо.
Марення за своєю психопатологічною структурою й особливістю динаміки розділяють на 3 основних групи: первинні, образні й афективні (чутливі).
Первинні марення. При цьому насамперед страждає логічне, раціональне пізнання, у той час як чутливе (образне) – змінюється незначно. Патологічній інтерпретації (тлумаченню) підлягають як явища зовнішнього світу, так і суб'єктивні відчуття. Хибні тлумачення, підкріплені “доводами”, розробляються в деталях. Марення стійкі й мають тенденцію до прогресуючого розвитку. Тривалий час первинне маренная може бути єдиною ознакою психічного захворювання.
Розрізняють наступні етапи (періоди) розвитку первинних марення: інкубація, кристалізація, стереотипізація, термінальний стан.
У період інкубації виникають здогадки, різні співставлення та патологічно тлумачаться явища й події, які відбуваються в цей момент (це ж стосується й людських взаємин, власних почуттів). Виникає багато нових, незрозумілих, часто таких, що протирічать один одному, розумових висновків і здогадок. Постійними є упередженість і недовіра до всього, що оточує. Тло настрою відзначається напруженістю, тяжкими передчуттями, неглибокою тривогою, певною пригніченістю. Французькі психіатри порівнювали стан таких хворих з тим, який спостерігаеться в осіб, які потрапили під слідство. Під час інкубації, в окремі моменти, у хворого ще коливається впевненість у вірності своїх розумових висновків. Вони мають сумніви, може виникати невпевнене відчуття можливих помилок. Час від часу може проявлятися тривожне передчуття катастрофи, яке насувається: усе наповнене новим і незрозумілим змістом, усе приховує в собі погрозу – так званий маревний настрій. Виникаючи у формі епізодів, останній може бути одним із симптомів переходу початкового періоду – інкубації – у наступний період розвитку – кристалізацію марення.
На початку етапу кристалізації марення хворі переживають прозріння, "відкриття”, “збагнення” чи нової, остаточної впевненості. Зникає гнітюче відчуття непевності, “усе стає зрозумілим остаточно!”. Під час кристалізації відбувається об'єднання в систему до цього окремих, розрізнених фактів. Система розширюється за рахунок нових подій, які збільшуються кількісно, а також патологічного тлумачення подій минулого життя – ретроспективні марення. Складається розроблена в деталях маревна концепція.
Під час кристалізації марення явно й на тривалий строк міняється поведінка хворих. Тепер вона повністю може залежати від особливостей і змісту марення. Якщо раніше хворі уникали відкритих зіткнень з уявними ворогами, то тепер переходять до дій проти них – симптом “активного переслідуваного – переслідувача”. В одних випадках хворі обмежуються численними скаргами й виявляють сутяжну поведінку, в інших, найрідших – намагаються фізично знищити своїх опонентів, висловлюючи агресію. Маревна поведінка хворого з первинним маренням французькі психіатри позначили точним виразом: “Він уникає, він захищається, він нападає”.
Марення в період стереотипізації, начебто досягши остаточного розвитку, надалі залишаються в одній формі, без подальшого ускладнення за змістом, афективна насиченість замість того значно зменшується. Однак періодично можуть відбуватися загострення психічного стану, під час яких можливі протиправні дії.
У термінальному стані, який настає через багато років і навіть десятиліть від початку хвороби, відбувається поступове збіднення марення і його розпад.
Первинне марення може мати найрізноманітніший зміст. У процесі його розвитку проходить ускладнення початкового змісту й воно стає не моно-, а політематичним. Відбувається ускладнення в напрямку росту ідей переслідування, якщо вони були від самого початку. Саме ж марення переслідування ускладнюється за рахунок ідей величі, своєї начебто, та переваги. У судово-психіатричній практиці найважливішими є стану з таким змістом маячних ідей: ревнощів, іпохондрії, переслідування, впливу, заподіяної шкоди, винахідництва, надзвичайних фізичних і психічних можливостей, отруєння, еротичного й сутяжного характеру.
Марення ревнощів (подружньої невірності) – непохитна переконаність, що особа, з яким хворий перебуває в подружніх або інтимних відносинах, змінює йому з однією або декількома особами. Він “розуміє”, що близька людина стає неуважною, виявляє холодність в інтимних відносинах і ухиляється від них. Одночасно хворому починає здаватися, що особа починає більш ретельно займатися своєю зовнішністю, повертається додому пізніше звичайного часу, є незвичайно збудженою або збентеженою. Згодом хворий “виявляє”, що зустрічі коханців трапляються як поза будинком, так і в будинку. Він починає стежити за діями близької людини, раптово дзвонить на роботу, з'являється вдома в незвичайний час, перевіряє білизну тощо. Постійними стають вимоги хворого визнати факт зради, погрози тощо. Зрештою, марення ревнощів можуть проявитися в жорстоких насильницьких діях, часто – в убивстві близької людини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова медицина» автора Герасименко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розлади мислення“ на сторінці 1. Приємного читання.
