На кожен невпізнаний труп (останки) заводять папку, в які зберігають всі документи, що стосуються даного трупу, результати та матеріали проведених досліджень, вказівки на місця зберігання вилучених об'єктів дослідження. Ці ж дані реєструються у вигляді електронної копії у комп'ютерній базі даних.
Весь порівняльний матеріал, що надходить, на зниклого без весті (загиблих), також зберігають в папках, які оформляють на кожну особу. Ці дані також заносять в електронну базу даних.
Електронні бази даних застосовують для реєстрації ідентифікційно значущої інформації про невпізнані трупи та зниклих без вісті та автоматизації підбору відповідних пар "невпізнаний труп вірогідна особа" на підставі порівняння загальних та окремих ознак розшукуваних осіб та невпізнаних трупів. Електронні копії враховуються як документи суворої звітності та при їх зберіганні застосовують заходи, що виключають втрату, або несанкціоноване розповсюдження.
Усі дослідження мають бути проведені в максимально короткі терміни для попередження втрати ідентифікуючих ознак, що є на трупі (останках), внаслідок розвитку трупних змін. Після закінчення досліджень чи окремих етапів трупи (останки) до впізнання (встановлення особи) чи заховання зберігають у холодильних камерах в спеціальних пакетах, що забезпечують максимально довгий строк зберігання.
На будь-якому етапі ідентифікації особи чи після її закінчення невпізнані тіла загиблих пред'являються суб'єктам впізнання (наприклад, родичам).
Особам, що провадять пошук та впізнання загиблих, пред'являють фото- та відеоматеріали, отримані в результаті дослідження трупів (останків), предметів одягу, документів та інших речей, доставлених із трупом, та надають можливість безпосереднього візуального впізнання. З цією метою виділяють необхідну кількість оглядових приміщень, в яких розміщують фотографії особи, особливих прикмет, придатних для загального обзору за етичними міркуваннями, а також предмети одягу, документи тощо, демонструють відеозапис об'єктів впізнання. Усі матеріали, що демонструються, маркують номерами, що відповідають номерам невпізнаних трупів (останків). Відеоматеріали монтують в двох екземплярах: демонстраційна та резервна копія. Демонстраційні приміщення мають бути просторими, розрахованими на присутність значної кількості відвідувачів.
Процес впізнання доцільно організувати таким чином, щоб суб'єкти впізнання (родичі, знайомі тощо) отримали максимальну допомогу при мінімальному негативному психологічному впливові та часових затратах. Після перегляду фото- та відеоматеріалів, стендів із фотографіями, предметами одягу, іншими матеріальними об'єктами та паралельно із ними проводять візуальне впізнання тіл.
Якщо особа невпізнаного трупа встановлена за допомогою застосування ідентифікаційних методів, то, після закінчення всіх досліджень, їх результати оформляють "Заключним актом дослідження невпізнаного трупу (останків)".
Родичі загиблого, чия особа встановлена у результаті дослідження, мають право ознайомитись із матеріалами ідентифікаційного дослідження і всіма документами, які є в наявності, що стосуються особи загиблого.
Після закінчення досліджень всі об'єкти біологічного походження (череп, довгі трубчаті кістки тощо), окрім об'єктів для біологічних досліджень (серологічних, молекулярно-генетичних), передають для поховання.
Із трупами, що підлягають похованню, проводять підготовчі роботи: реєстрацію, виявлення та фіксацію ідентифікуючих ознак (з виготовленням об'ємних зліпків голови), рентгенологічне дослідження кісток скелету, грудної клітки та черепа, вилучення об'єктів для спеціальних досліджень, у тому числі молекулярно-генетичних.
Дактилографія невпізнаного трупу є важливим способом встановлення особи. Перевірка дактилокарти є важливим способом встановлення особи. Перевірка дактилокарти за дактообліком дозволяє оперативно ідентифікувати труп, якщо загиблий знаходився на криміналістичному обліку чи добровільно залишив свої відбитки пальців.
Методика дактилографії трупа в цілому схожа із дактилографією живої людини. Збережений та незмінений епідерміс шкіри пальців та долонь відчищають від забруднень, відмивають із милом, в необхідних випадках з органічними розчинниками, та висушують. Для зручності роботи та збільшення рухомості пальців необхідно зняти трупне задубіння механічним шляхом, або перетнути сухожилля згиначів пальців під шкірою вище суглобів.
Малюнок папілярного візерунку копіюють за допомогою чорної типографського фарби. Типографську фарбу наносять на гладку плоску поверхню (полірований лист металу, скляна пластинка) та ретельно розкатують дактилоскопічним валиком до рівного напівпрозорого шару. За допомогою валика чи шляхом "прокатування" пальця по рівномірному шару фарби, її наносять на подушечку пальця, потім палець прокатують по маркувальному аркушу паперу, розташованого на твердій гладкій поверхні (наприклад, на металевій пластині).
Для отримання відбитків пальця також зручно використовувати жолобок у вигляді сегмента циліндра з металу чи жорсткої пластмаси з гладкою внутрішньою поверхнею. В цьому випадку марку вальний аркуш паперу вкладають в поглиблення та фіксують біля країв, після чого до нього притискають кінцеву фалангу пальця, покриту фарбою. При такому способі дактилографії прокатка пальців по аркушу не потрібна, а отримані відбитки відповідають всім вимогам, що пред'являються до дактилокарти.
Для отримання відбитків шкіри долонних поверхонь рук та підошовних стоп при збереженому та незмінному епідермісі ділянок шкіри, з яких знімають відбитки, аналогічним чином відчищають від забруднень. Після дактилографії краска повинна бути видалена з поверхні шкіри.
Замість типографської краски можна використовувати реактиви для кольорових хімічних реакцій. Для цього поверхню шкіри, наприклад, 1% розчином сіркокислої міді, відбитки виконуються на фіксованому фотопапері, просоченого розчином аміаку у воді. Відбитки проявляють насиченим розчином рубеанової кислоти в етиловому спирті. При такому способі дактилографії слід уникати контакту реактива-проявника та сірчанокислої міді на шкірі людини.
У випадку виразних явищ висихання, муміфікації, гнильних змін перед дактилографією необхідно поновити форму подушечок кінцевих фаланг пальців. Для цього доцільно застосувати розчин А.Н.Ратневського, який нагнітають шприцом під шкіру. В цей же розчин поміщають кисті рук (стопи) до поновлення форми, після чого проводять дактилографію.
При відділенні епідермісу відбитки папілярних візерунків можуть бути отримані з його зовнішньої поверхні. Для цього типографську краску наносять на фрагмент відділеного епідермісу та рукою спеціаліста в рукавичці прижимають його до аркуша паперу.
При втраті епідермісу внаслідок його мацерації та посмертного видалення дактилограми можуть бути отримані з поверхні власно шкіри. Отримані відбитки мають однакову інформативність із відбитками епідермісу, але малюнок характеризується папілярними лініями та проміжками між ними меншої ширини.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова медицина» автора Герасименко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XI. Судово-медична експертиза у випадках надзвичайних ситуацій“ на сторінці 5. Приємного читання.
