Розділ «85»

Наступний день пройшов легко і швидко. На безхмарному небі, що відбивало море, світило сонце. Хвилі тепла носилися в повітрі, немов продовження самих сонячних променів.

О дев’ятій ранку в котедж постукали. Прийшов Георгій, зайшов запросто і безцеремонно, ніби родич або давній друг. Разом випили кави й рушили в Кіренію неквапною ходою відпочивальників. Ішли по узбіччю дороги – тротуарів тут не було. То з-за дерев, то з-за пагорбів виглядало море.

Попереду показалося місто, низеньке, розніжене, вигоріле на сонці барвами.

Перехожих було мало. Переважно солдати-турки. Іноді з нарукавними пов’язками і автоматами. Військові патрулі.

– Нам би такий порядок, – кивнув на них Георгій. – Двадцять п’ять років у стані війни, і ніякої злочинності!

Нік, роззираючись, намагався уявити собі, яка робота чекає їх завтра.

Усівшись за столиком на набережній, вони випили по келиху пива.

– А цей палець? – запитав раптом Георгія Віктор. – Навіщо він?

– Завтра дізнаєшся, – спокійно пообіцяв Георгій.

– Завтра, – повторив пошепки Нік, зосередившись на якихось своїх думках.

Він думав про Сахна. Думав і заздрив йому. Навіть те, що він нічого не знав про подальшу долю Сергія, не заважало йому заздрити. Щось підказувало, що все в Сахна і його глухонімої подружки гаразд. Вони десь сховались і щасливо живуть.

До п’ятої годин вони повернулися в «Altinkaya». Випили в ресторані у Самві по келиху вина, потім по каві.

– Нумо, розслабляйтеся сьогодні, краще навіть раніше лягти спати, – сказав Георгій батьківським тоном на прощання. – Завтра буде вельми важливий день.

Нік лежав на ліжку і дивився в стелю, трохи прикрашену якимись відблисками з вулиці, що потрапляли через єдине вузеньке віконце другого поверху. Його вже не дивувало те, що він опинився на Північному Кіпрі. Його вже ніщо не дивувало, крім одного – того, що його дружина і син живі. Але переживши їх «смерть», він якось через силу повертався до їхнього життя. Немов одночасно і вони його поховали, і для них він більше не існував.

– Ти не спиш? – запитав він раптом Віктора.

– Ні.

– Ти в дитинстві в піонерських таборах бував? – запитав Нік.

– Ні.

– А я був. Тричі. І ось зараз немов учетверте потрапив.