Розділ «85»

Георгій дивився на годинник.

Сонячний зайчик раптом пробігся по салону машини. Нік різко повернув голову вправоруч і побачив, що вертушка крутнулась. На вулицю вийшов чоловік арабської зовнішності в темному костюмі з широкою зеленою краваткою.

Георгій глянув у дзеркало заднього огляду. Потім озирнувся на Віктора й Ніка. Рішуче кивнув їм і відчинив дверці міні-джипа.

Одночасно з ними перед вертушкою-входом опинився й Рефат. Усе відбувалося чітко і майже миттєво. Банківський службовець, який вийшов їм назустріч, тут же пірнув назад у скляні лопасті входу. За ним услід до банку просочилися інші.

Вже в холі Віктор звернув увагу на двох озброєних охоронців. Вони байдуже провели відвідувачів поглядом. А четверо відвідувачів мовчки пройшли слідом за службовцем у костюмі.

Коридор вивів їх до сходів, що спускалися вниз. Тут сяяли яскраві старомодні світильники. У короткий коридор нижнього поверху виходило кілька важких дверей.

Банківський службовець відімкнув своїм ключем одні з них. За ними з’явилися другі з кодовою системою. Службовець, затуливши собою кодовий замок, клацнув кнопками, набираючи шифр. Двері відчинилися.

Вони опинилися в просторій кімнаті без єдиного вікна. Під стелею висіли три відеокамери. По центру стояв солідний важкий стіл, навколо нього – кілька таких же важких стільців.

Георгій і Рефат усілися за стіл. Віктор і Нік залишилися стояти за їх спинами.

Нік уже не сумнівався, що банківський службовець, який зустрів їх, був араб.

Цей араб відчинив ледве помітні двері всередині кімнати й зайшов у інше суміжне приміщення. Почулося клацання ще одного замка. Через хвилину араб приніс шкіряну теку. Розкрив її на столі, витягнув кілька примірників скріплених документів. Перерахував примірники. Залишивши їх на столі, повернувся в іншу кімнату й цього разу приніс звідти приладдя для письма, що складалося з кришталевої чорнильниці, пачки промокального паперу та посудини з прозорою, схожою на воду рідиною.

Розгорнув кожен примірник документа на останній сторінці й розклав їх окремо. Запитливо подивився на Рефата і Георгія.

Георгій і Рефат переглянулися, після чого Георгій кивнув.

Він підвівся зі стільця. Простягнув долоню правої руки банківському службовцеві. Той узяв посудину з прозорою рідиною й аркуш промокального паперу. Вилив трохи рідини на папір і обтер нею подушечку великого пальця правої руки.

Після цього Георгій умочив великий палець у чорнильницю, взяв аркуш промокального паперу і, промокнувши злегка начорнилений палець, схилився над документами.

Нік дивився, як Георгій спокійно опустив палець у позначений на документі квадрат. Поставив там відбиток. Потім поставив відбиток на наступному примірнику. Нік налічив на столі п’ять примірників, і Георгій обійшов усі п’ять, «розписавшись» пальцем. Але за зовнішнім спокоєм Георгія вгадувалося напруження. Це напруження видавав і його погляд.

Він знову простягнув руку банківському службовцеві. Той за допомогою промокатки та прозорої рідини очистив палець від чорнила і перевів погляд, що здавався байдужим, на Рефата.

Рефат із очевидною легкістю повторив процедуру «підписання» документів.

Очистивши палець Рефата, службовець запитливо подивився на Віктора і Ніка. Рефат немов перехопив його погляд і заперечливо похитав головою.

Георгій у цей момент дістав із кишені широку пробірку з «законсервованим» пальцем Броницького. Потім дістав із кишені піджака гумові рукавички. Натягнув їх на руки. Відкрив пробірку і витягнув палець. Його рухи були обережними, як у хірурга під час складної операції.