Розділ «26»

Із вокзалу Віктор приїхав у райвідділ. Заглянув до майора, але його в кабінеті не було. Залишив йому записку, що повернеться до обіду, і поїхав додому.

Погода в Києві була стерпна. Після московської спеки тут було в міру тепло, віяв легкий вітерець.

Настрій у Віктора з самого ранку був робочий – подорож у СВ анітрохи не натомила. Його навіть не будили ні прикордонники, ні митниця. Він їхав сам, тому спокійно залишив на столі не лише свій паспорт, але й міліційне посвідчення. Сумку з речами та двома протилежними «тетешками» засунув під полицю, на якій спав. Звідти її й узяв перед тим, як вийти з вагона.

Іра зустріла його вдома дуже радісно. Поцілувала, хитро всміхаючись.

Віктор запідозрив якийсь сюрприз.

«Чи не приїхав, бува, до нас хто-небудь із рідні?» – подумав без особливого ентузіазму.

Зайшов у кімнату. Дочка спала в дитячому ліжечку. На столі стояв величезний букет і пляшка кримського мускату. Поряд лежала телеграма.

«Точно! Або приїхав, або приїжджає», – міркував Віктор, підходячи до столу і думаючи, що доведеться йому когось їхати зустрічати. Або на вокзал, або в аеропорт.

Важко зітхнув, узяв телеграму в руку.

«Із днем народження, дорога. Затримуюся на днинку, буду завтра вранці.

Цілую, твій Віктор»,

– прочитав він і розкрив у подиві рот.

Дружина підійшла ззаду, обняла.

– Спасибі! – прошепотіла. – Звичайно, було б краще вчора ввечері відзначити, але я вже на сьогодні все приготувала. Значить, успішно з’їздив?

Віктор кивнув.

– Там тобі лист на кухні, – сказала дружина.

Віктор пройшов на кухню, взяв із підвіконня конверт. Звернув увагу, що ні марки, ні адреси на конверті не було. Тільки ім’я та прізвище.

– Хто приніс? – запитав дружину, що підійшла.

– У поштовій скриньці взяла, внизу.