Розділ «30»

Георгій подзвонив рано-вранці. Віктор ще спав, коли з піджака, що висів поряд із канапою, долинула трель мобільного телефону.

– Спиш? – запитав невидимий напарник і, не чекаючи відповіді, продовжив: – Даю двадцять хвилин на душ і сніданок. Передзвоню.

Не випускаючи мобільного з рук, Віктор важко підвівся й поплентавсь у ванну.

По дорозі почув із спальні неголосний плач дочки, що прокинулася.

«Коли вона вже підросте?» – подумав він, відчуваючи на спині відбиток жорсткої канапи.

Йому іноді хотілося повернутись і зайняти своє місце в спальні на широкому ліжку поряд із Іриною. Але це місце поки що було зайняте і, загалом, там би він однаково не виспався, адже Ірина вставала іноді по двічі-тричі щоночі, щоб годувати малу.

Заледенівши під холодним душем і прийшовши до тями, він уже пив каву на кухні, аж тут мобільний задзвонив знову.

– Як самопочуття? – запитав Георгій.

– Уже краще.

– Круглу вежу на бульварі Лесі Українки знаєш?

– Це ота фортеця, де якась військова частина?

– Так.

– Знаю.

– Тоді слухай уважно. Під’їдеш туди до дев’ятої, візьми своє посвідчення. Пройдеш через прохідну військової частини, скажеш, що в тридцять другу кімнату. Там, на прохідній, твоє прізвище вже записане. Після цього посвідчення більше нікому не показуєш. У дворі повернеш ліворуч, другі залізні двері з кодовою системою просто біля ручки. Натиснеш по черзі три-п’ять-один-шість. Повтори.

– Три-п’ять-один-шість.

– Відчиниш двері – і на другий поверх. Запам’ятай, ти син генерала Борсюка. У тебе викрали машину. Він дзвонив і домовився, щоб ти прослухав записи тієї ночі про всяк випадок. Скажеш, що тебе цікавить частота ДАІ.

Віктор подивився на годинник. За п’ять хвилин восьма. Можна було без поспіху допити каву та спокійно зібратися.

До дев’ятої він уже був на потрібному місці. Знайшов і прохідну в/ч, і другі двері з кодовою системою. Піднявся на другий поверх і побачив іще одні двері. Подзвонив.

У отворі дверей, що відчинилися, з’явився чоловік років сорока у формі прапорщика.