Розділ «88»

Поки їхали в порт, машина, здавалося, хилилася вперед, як корабель, під вагою Захарії, що сидів поряд із Халедом. Уздовж набережного шосе раптом замість привітних ресторанів і магазинчиків потяглися бетонні огорожі. Ліворуч, з боку моря, ці огорожі переривалися відкритими проїздами, через які були натягнуті важкі ланцюги. Іноді через ці проїзди можна було розгледіти невисокі радіощогли пришвартованих кораблів.

Лімузин зупинився перед одним із проїздів. Халед вибрався з машини і пройшов за натягнутий ланцюг. Через хвилину він уже повертався, а за його спиною чоловік у чорній формі приватної охоронної фірми опускав ланцюг, який перекривав проїзд.

Лімузин проїхав уперед. Залишилися позаду побудовані в три ряди у висоту контейнери. Машина зупинилась усередині величезного критого складу.

– Залишайтеся поки що тут! – сказав Віктору і Ніку Георгій, виходячи з лімузина.

Їх покликали хвилин через п’ять. Тепер усі йшли слідом за Захарією і за директором складу – теж огрядним, але не таким високим, як Захарія, арабом. Зупинилися перед коричневим контейнером, на якому білів трафаретний напис «Ліберія ТРАНС».

Директор складу зірвав пломбу з дверець контейнера, відімкнув замок і потягнув на себе високу металеву половинку дверей.

Зсередини на всю висоту контейнер було заставлено картонними коробками, на яких, окрім різних застережливих позначок, стояли дві великі сині літери «LM».

Захарія дотягся до коробки в третьому ряду. Витягнув її, поставив перед собою на бетонну підлогу. Георгій і Рефат підійшли ближче. Георгій обернувся й кивнув Ніку і Віктору, щоб вони теж підійшли.

Розірвавши клейку стрічку коробки, Захарія розкрив її і відступив.

Георгій нахилився й витягнув із коробки пачку стодоларових купюр у банківській упаковці. Нік теж нахилився і побачив усередині коробки щільно вкладені одна до одної такі ж пачки.

Георгій задоволено кивнув. Подивився на Рефата, і губи на його обличчі напружилися в слабку усмішку.

Він поклав пачку на місце. Після цього директор складу закрив коробку і поставив її назад у контейнер. Контейнер закрили і знову опломбували.

– Залишайтеся тут! – наказав Рефат Ніку і Віктору. – Від контейнера ні на крок!

Вони залишилися.

– Уявляєш, скільки тут? – запитав Віктор у Ніка, киваючи на контейнер «Ліберія ТРАНС». Нік важко зітхнув.

– Це більше ніж гроші! – мовив він утомленим голосом. – Їх надто багато.

– Так, – погодився Віктор.

Вони стояли з півгодини, поки до них не підійшов Георгій.

– Зараз почнеться вантаження, – сказав він. – Прослідкуйте, щоб усе було гаразд! Доведете його до корабля.