Розділ «51»

Уранці Сергій подивився затьмареним поглядом у вікно і, побачивши сонячне світло, зрадів. Нічого не кажучи Ніку, він одягнувся, підхопив черепаху і вийшов у двір. Нік і сам підійшов до вікна на своїй половині. Прослідкував, як Сахно вийшов із парадного і сів на лавці, опустивши черепаху собі під ноги.

«Знову втече», – з іронією подумав Нік і відійшов до плити.

Осіннє сонце, здавалося, дарувало останнє тепло, що пробиралося навіть усередину цієї маленької квартири. Нік розчинив вікно навстіж. Згадав, що ще не вмивався.

День обіцяв бути спокійним і сонячним, але напарник, що несподівано повернувся з вулиці, порушив налаштування Ніка на спокій.

Сергій опустив черепаху на підлогу, підлив їй у блюдце молока, потім обернувся до Ніка.

– Чуєш, позич дві сотні! – попросив він, але голос його звучав, на відміну від учорашнього, твердо.

– А ти що, віддаси? – посміхнувся Нік.

– Віддам, – пообіцяв Сергій.

Нік бачив, що Сахно повністю прийшов до тями, поки сидів на сонечку. Псувати собі настрій Нік не хотів.

– Ти ж знову все витратиш!

– А для чого ще бабло існує? Для того, щоб його в банку зберігати? Та я віддам, завтра ж!

Нік уперше чув, щоб Сергій так твердо щось обіцяв. Урешті-решт, якщо не віддасть – а де йому їх узяти, щоб віддати? – то наступного разу можна буде з ним розмовляти по-іншому й коротше.

Отримавши дві сотні, Сахно навіть не сказав «спасибі». Мовчки засунув їх у кишеню джинсової куртки, підійшов до вмивальника, набрав чашку води з-під крана, випив.

Потім узяв шкіряну валізу й вийшов.

Нік стояв приголомшений.

– Гей! – підскочив він до дверей. Відчинив, виглянув на сходовий майданчик. – Навіщо тобі валіза?

– Не кричи! – донісся до нього спокійний гучний голос Сергія. – Ввечері приїду.

Проїхав під будинком і сховався за поворотом вулички їх лімузин із розбитою фарою.

Черепаха занурила мордочку в блюдце з молоком і чхнула. Нік озирнувся.