TextBook Суха зимова безсніжна погода вкутала Пущу-Водицю в майже казкову атмосферу. По інший бік вулиці, в лісі за голими деревами проглядало затягнуте тонкою кригою озеро, під ногами все ще шелестіло висохле листя. Віктор водив туди Яночку і стежив, як вона бере в руки то дубовий, то кленовий листок і довго розглядає.
З ними почали вітатися нечисленні сусіди, і декількох Віктор уже впізнавав здалеку, коли з’являлися вони десь на початку довгої вулиці.
Відлуння трамваїв стало мовби складовою частиною тиші цього місця. Коли воно довго не звучало, Віктор вже починав турбуватися. Не з приводу зниклих сигналів трамваїв, звичайно. Просто порушення ледве вловного ритму цього місця навертало його думки до Києва, Миколи Ценського, до того, що скоїлося у їхній квартирі.
Спокійніше за всіх, якщо не брати до уваги Яночку, почувалась Іра. Вона знайшла в серванті будинку стару пошарпану книжку Горького «Діло Артамонових» й занурилась в читання. А може, відволіклася від усього читанням. Лише випадала вільна хвилина – й вона брала книжку до рук. З цікавості Віктор подивився, які ще книги лежали в серванті. Їх було небагато, й усі вони, здавалося, були підібрані для бібліотеки десятикласника: Лев Толстой «Війна і мир», Достоєвський «Злочин і кара», збірка оповідань Чехова та «Кобзар» Шевченка.
Віктор упіймав себе на думці, що він прикидає, скільки часу знадобиться Ірі, щоб прочитати всі ці книги.
Увечері, вклавши Яночку у ліжко під вікном, пили з Ірою чай.
– Коли все це скінчиться? – запитала вона неголосно.
– Скоро, – пообіцяв Віктор. – Скінчиться, і поїдемо у відпустку.
– У відпустку краще влітку їхати.
– Саме до літа все точно й скінчиться, – запевнив її Віктор.
Задзвонив мобільний, у кишені пальта, що висіло в коридорі.
Віктор накинув пальто і вийшов на веранду.
– Знайшли твого «Мюллера», – повідомив Георгій. – У лісі біля Ірпеня. Розкомплектований. Видно, був ізсередини нашпигований апаратурою прослуховування… Я послав чоловіка перевірити твою квартиру, і він щойно повідомив, що знайшов два «жучки» в коридорі та відеовічко на сходовому майданчику, спрямоване на твої двері. Так що ти весь цей час був у них на екрані. Зрозуміло?
– Так…
– Але й це ще не все. Сусідній відділ підкинув інформацію про нашого німецького приятеля. Дуже цікаву інформацію. Треба зустрітися.
– Коли?
– Ну ти ж нікуди не йдеш?
– А куди мені можна піти?
– Правильно. Значить, сиди на кухні або навіть краще на веранді, якщо там не дуже холодно. Щоб своїх не будити. Буду поблизу – передзвоню.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра у відрізаний палець» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „78“ на сторінці 1. Приємного читання.