Розділ «35»

Близько восьмої ранку задзвонив телефон. Нік підскочив, зняв трубку.

– Ніколас Ценн? – запитав незнайомий чоловічий голос.

– Так.

– Слухайте уважно. До дванадцятої ви мусите бути в Моншау, на Флюссштрассе. Знайдете там ресторан «Маша». Хазяїна звуть Олександр Іванович Погодинський. Пообідаєте там, говоріть із ним розкуто, зухвало, так, мовби він вам заборгував значну суму. Згадайте кілька разів слово «борг». Ваше завдання – дізнатися, кому він перераховував або передавав відсотки від прибутку за останні десять років. Дійте за інтуїцією. Можете дозволити напарникові напитись і поскандалити. А я вам увечері передзвоню.

– А як доїхати до Моншау? – запитав Нік.

– Це недалеко. Купите на заправці або в магазині автомобільний атлас.

Поклавши трубку телефону на місце, Нік повернувся на свою половину.

– Ну що, вставати? – почувся голос Сахна.

– Рано ще, можеш подрімати.

А за вікном сяяло сонце просто на половину Ніка. Він лежав на своєму матраці, втупившись у стелю. Лежав і думав. Надзвичайна легкість, із якою він сприймав цей ранок, це сонце, тішила його. Світ навкруги мовби позбувся баласту. Все полегшилося, зменшилося, втратило своє значення. Нарешті починалася робота – саме та, про яку говорив Іван Львович. Починалася легко та буденно, з телефонного дзвінка. Тепер можна повалятися на матраці, потім випити кави і прийняти душ – або навпаки: спочатку душ, а потім кава. Коротше – з’явилася нарешті ясність дій, і Нік був цьому радий.

Проте після душу Нік згадав, що кави в квартирі немає. Це його, щоправда, анітрохи не засмутило. Залишивши Сахна, він пішов знайомою з учорашнього вечора дорогою в місцеву крамничку.

– Ну то що там сьогодні? – запитав уже за вранішньою кавою Сахно.

– Сьогодні? Їдемо обідати в ресторан.

– А потім?

– Потім додому, сюди. По дорозі я тобі все поясню.

Здавалося, Сахно цілком удовольнився обіцянкою Ніка. Вони сиділи за столом на тіньовій половині квартири. Сиділи і пили каву. Мовчки, замислено. Потім Нік дістав куплений у тій-таки крамничці автомобільний атлас, відшукав Ойскірхен, в якому вони тепер мешкали. На цій же сторінці, тільки у верхньому правому кутку, було розташоване й містечко Моншау, в якому, судячи з жирності точки, налічувалося від трьох до п’яти тисяч жителів.

– Сюди поїдемо! – Нік простягнув атлас Сахну, тицьнувши пальцем у жирну точку маленького містечка.

Хвилин через сорок лімузин уже покидав Ойскірхен. Над гладенькою німецькою автодорогою висів покажчик найближчих населених пунктів, і Моншау був у цьому списку останнім. Обабіч дороги проносилися назустріч високі сосни, що прикривали своїми кронами дорогу.

Нік переказав Сахнові, що крутив кермо, все, що почув цього ранку по телефону. Сергій слухав і кивав. Кивнув він іще кілька разів уже після того, як Нік замовк. Видно, в такт своїм роздумам.