TextBook Останній робочий день конференції було присвячено банкам, через які проводилися «чорні» гроші.
Віка старанно перекладала. Після тієї ночі поводилася вона так само офіційно, як і раніше. Мовби нічого між ними не сталося. Віктор уже почав був сумніватись: а чи було щось? А чи не приснилось усе йому?
Під час кавової перерви вона несподівано заусміхалась і подивилась у вічі Віктору привітніше, але лише для того, щоб висловити нове прохання.
– Ви не могли б для нас познайомитися з вашим російським колегою? Його звуть Рефат Сибіров. Оно він стоїть! – і вона показала поглядом на Рефата, що спілкувався з двома іншими учасниками конференції.
Віктор подивився на дівчину запитливо.
– Вам же для цього іноземна мова не потрібна! – додала вона, не прибираючи усмішку з лиця.
– А про що мені з ним говорити?
– Ну розкажіть, чим ви зараз займаєтеся, а він вам розповість, чим він зайнятий…
– Я не можу розповідати про свої справи, є таке поняття, як таємниця слідства. Та і він навряд чи щось розповість.
– А ви спробуйте! – наполягала Віка. – Навіть якщо просто познайомитеся, вже добре. Наступного разу зустрінетесь як друзі…
Досить здивований цим проханням, Віктор відійшов од перекладачки. Постояв із кухлем рідкої кави в руці, відсьорбнув. Потім неспішно наблизився до Рефата і його співрозмовників. Вони розмовляли по-англійськи.
Віктору спала на думку інша ідея, й він повернувся до Віки.
– Ви знаєте, вони там по-англійськи говорять. Може, ви мене відрекомендуєте і трохи поперекладаєте?
Віка кивнула, і вони підійшли вже вдвох. Помітивши їх, Рефат і його співрозмовники ввічливо замовкли.
Віка відрекомендувала їм Віктора Слуцького. Обмінялися рукостисканнями. Проте розмова після знайомства не зав’язалася. Та й перерва добігла кінця. Всі заспішили до конференц-зали.
Прощальний фуршет було призначено на сьому тридцять вечора. Віка втекла у своїх справах одразу після закінчення останньої «сешн». У готель Віктор повертався пішки разом із Войтеком. По дорозі вони зайшли в паб і взяли по келиху пива.
– Ну як, багато нового дізнався тут? – запитав Войтек.
– Ні, – признався Віктор. – Я майже нічого в цих банківських справах не розумію… У мене навіть рахунку в жодному банку немає…
– Я не про конференцію, – перебив його Войтек, чим викликав у Віктора задумливу паузу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра у відрізаний палець» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „48“ на сторінці 1. Приємного читання.