Розділ «85»

Банкір, на подив, абсолютно спокійно зреагував на появу окремого пальця. Він так само ретельно протер його перед тим, як Георгій опустив подушечку пальця в чорнильницю.

Потім, як печаткою, Георгій поставив відбитки пальця в третьому квадратику кожного документа. Очистивши палець Броницького від чорнила, знову заховав його в пробірку.

Банківський службовець, почекавши трохи, поки відбитки підсохнуть, зібрав документи і, кивком запропонувавши усім іти за ним, попрямував до дверей у суміжне приміщення.

Там усе мало більш сучасний вигляд. Декілька високих сейфів під стінами.

На довгому столі – ввімкнений комп’ютер. Поряд із ним – широкий сканер, принтер.

Араб, відкривши планшет сканера, поклав туди один документ, розгорнутий на сторінці з відбитками пальців. Закривши планшет, клацнув мишкою, дивлячись на монітор.

Картинка монітора засовалася. Відкрилося віконце якоїсь програми, після чого на моніторі з’явилися три збільшені відбитки пальців на тлі тонкої сіточки.

Араб спокійно дивився на монітор, чекаючи, коли комп’ютер виконає доручене завдання. За його спиною так само нерухомо стояли Георгій і Рефат.

Віктор виглядав із-за спини Рефата. Усе побачене вразило його. Він згадував свої роздуми про зниклий палець Броницького. Зараз йому здавалося, що уявити, для чого може знадобитися відрізаний у трупа палець, було зовсім неважко. Але навіть якби у той час до нього прийшла думка про те, що палець знадобився для відбитка, він однаково б відкинув її. Адже закінчується двадцяте століття, й епоха неписьменних людей ніби канула в далеке минуле.

Картинка на моніторі знову ожила. Відбитки пальців зменшилися в розмірі й сповзли в нижню частину екрана. А у верхній над кожним відбитком з’явилися кольорові фотографії Георгія, Рефата і Броницького.

Банківський службовець задоволено кивнув, озирнувся на Рефата і Георгія.

На обличчі араба вперше з’явилася слабка, але все-таки усмішка.

– А хто буде наступним одержувачем? – запитав він по-англійськи.

Георгій озирнувся на Ніка і Віктора, що стояли за його спиною.

– Ви по-англійськи розумієте? – запитав їх араб. Нік кивнув.

Те, що сталося далі, спантеличило і Ніка, і Віктора. Араб узяв чорнильницю в руку. Вмочив у неї спочатку вказівний палець Віктора. Промокнув і відкатав із нього відбиток на аркуші цупкого білого паперу. Потім повторив процедуру, але вже з великим пальцем правої руки Ніка. Відсканував два аркуші, й відбитки з’явилися на моніторі комп’ютера. Потім араб попросив Ніка і Віктора показати свої паспорти, після чого їх фотографії через сканер теж з’явились у комп’ютері над їх же збільшеними відбитками пальців.

– А третій? – запитав араб-банкір у Георгія.

Георгій дістав із кишені піджака гаманець. Витягнув звідти маленький конвертик. З конверта видобув квадрат білого паперу з чітким ліловим відбитком пальця. Простягнув арабові.

Той уклав квадрат паперу в планшет сканера. Відбиток перенісся на монітор, потіснивши два інші відбитки та фотографії.

– А фото? – запитав араб.