Розділ «86»

Тільки отримавши посадочні талони і пройшовши три догляди, Нік і Віктор дізналися, що вони летять у Рим через Стамбул. Ця звістка збентежила їх.

У «боїнгу» вони опинились окремо від Рефата і Георгія, хоча легко зі своїх місць у двадцятому ряду могли бачити їхні потилиці. Пасажирів було небагато, із тридцятеро. В основному, це були турки, що летіли до Стамбула. Тільки декілька німців, схоже, летіли далі.

Георгій і Рефат про щось постійно розмовляли. Віктор і Нік пили червоне вино.

Вино було гіркувате. Нік пив його і думав про Сергія Сахна. Він усе ще намагався зрозуміти: коли Сапер міг видати свій відбиток пальця? Чи було це до втечі з Києва, чи вже після того, як вони розлучилися?

Під час короткої стоянки в Стамбулі половина пасажирів вийшли, але зайшли багато нових. Були тут і турки, й італійці, що, мабуть, поверталися додому.

У Римі Ніку й Віктору не вдалося навіть із аеропорту вийти. Георгій кудись пішов, залишивши їх із Рефатом у транзитному залі.

– Не розслабляйтеся, – сказав їм Рефат. – Нам іще години три летіти далі…

Віктор уявив собі карту Європи і намагався прорахувати: політ до якої точки на карті зайняв би три години. У цю відстань укладалися країни Скандинавії і, звичайно, вся європейська СНД.

– Ну що, справи йдуть! – усміхнувся Рефат, обвівши вузькооким хитрим поглядом Ніка і Віктора.

– А куди ми далі летимо? – запитав Віктор.

– На Кіпр, – спокійно відповів Рефат.

– Але ж ми щойно звідти прилетіли, – здивувався Віктор.

– А що буде з нами? – запитав несподівано Нік, і в його голосі прозвучали нотки приреченості.

– З вами все буде гаразд! – заспокійливим тоном мовив Рефат, дивлячись на свій «ролекс». – Доведемо все до кінця, тоді й поговоримо! А зараз ми дійсно на Кіпр полетимо, тільки на його грецьку половину!

Рефат обернувся й подивився у бік стійки реєстрації транзитних пасажирів. Від стойки якраз відходив Георгій, стискаючи в руці декілька авіаквитків.

Через півгодини всі четверо знову всілись у зручні крісла «боїнга». І знову Георгій і Рефат сиділи попереду, а Ніку й Віктору дістався п’ятнадцятий ряд. Літак був повний-повнісінький.

У цьому літаку і питво, і їжа були кращі, ніж у турецькому.

Після обіду Віктор попросив іще вина, і вони отримали по маленькій пластмасовій пляшці к’янті.

– А твій товариш, – обережно заговорив Віктор, – із яким ти з Києва втікав… Він зараз де?