Розділ «52»

У Києві за ті декілька днів, які Віктор провів у Англії, почалася справжня осінь. Місто почервоніло і пожовкло. Опале листя вже шелестіло під ногами. Люди одягалися тепліше. Холодний вітер, який не звертав уваги на сонце, що все ще світило, провіщав близьку зиму.

Уже по дорозі до Києва, в машині на Бориспільському шосе в кишені піджака задзвонив мобільний телефон.

– Із поверненням, – пролунав знайомий голос Георгія. – Ти не сам?

Віктор кинув погляд на стажиста Занозіна, що пригнав його червону «мазду» в аеропорт і тепер сидів поруч на передньому пасажирському сидінні.

– Ні, – відповів Віктор.

– Додому їдеш?

– Так.

– Хвилин через сорок подзвоню!

Віктор обернувся до Мишка Занозіна.

– Що тут нового?

– У нашій справі майже нічого, зате почався відстріл майбутніх кандидатів у депутати. Двох убили в Києві, одного в Сімферополі й одного у Дніпропетровську. І все за один тиждень.

– Ну, це дійсно не наша справа, – кивнув Віктор.

– Хтозна. Була нарада в УВС. Генерал Воронько попередив, що нам належить займатися безпекою деяких кандидатів, тих, яких підтримує МВС…

– Кому це – нам? – запитав Віктор.

– Райвідділу.

Під’їхавши до своєї висотки, Віктор узяв із заднього сидіння дорожну сумку і подивився задумливо на Занозіна.

– Знаєш що, їдь машиною в райвідділ, а я своїм ходом під’їду!

Стажист кивнув.

– Скажи Щурові, що годинки через дві буду, – попросив Віктор.