Розділ «85»

Проїхали повз дорожній покажчик. «Фамагуста – 40, Карпас – 130».

Хвилин через п’ятнадцять Георгій пригальмував і вручив Нікові і Віктору по пістолету.

– Швидше за все, не знадобляться, але для солідності. Ви тепер мої охоронці!

Знову рушили в дорогу. Попереду показалася розвилка й покажчик на Карпас.

Нік припав до віконця дверець. Побачив «мерседес» шоколадного кольору, що стояв на узбіччі.

Георгій зменшив швидкість до п’ятдесяти і, проїхавши метрів триста, знову натиснув на газ. «Мерседес» рушив за ними. Проїхали назустріч три вантажівки з символікою ООН. Залишилося позаду село, вибудоване навколо бензоколонки.

Нік подивився назад. «Мерседес» відстав.

Знову задзвонив мобільний.

– Добре, – сказав у трубку Георгій. – Ми поки що поп’ємо каву біля мертвого міста. Перевіриш – передзвони!

Коли Георгій заховав мобільник у кишеню піджака, Нік обернувся ще раз, але «мерседеса» вже не побачив.

У Фамагусті, старовинному місті, що розрослося двоповерховими будиночками навколо портової фортеці, життя просто кипіло. Особливо якщо порівняти з сонною Кіренією. Безліч машин, моторолерів, мопедів. Їхати доводилося повільно, зупиняючись на кожному перехресті.

Георгій, здавалося, місто знав добре. Проїхавши повз пам’ятник Ататюрку, що стояв у центрі клумби, – дорожньої розв’язки, джип повернув управоруч. Тепер ліворуч від дороги було старе місто, а праворуч – суцільне будівництво. Попереду на горизонті виросли дивні сірі багатоповерхівки без ознак життя.

Хвилин через п’ять дорога вперлася в огорожі з колючого дроту, що перетинали її кількома рядами. Відразу за дротом ця ж дорога виявилася розбитою, в ямах і вибоїнах, у воронках од вибухів.

Георгій перед огорожею звернув ліворуч. Метрів через п’ятсот машина зупинилася перед сучасним багатоповерховим готелем. Залишивши джип на стоянці поряд із входом, усі троє пройшли крізь просторий готельний хол і вийшли на терасу, яка, здавалося, висіла просто над морем. На терасі стояли столики, і декілька іноземних туристів пили вино або каву, милуючись середземноморським чистим горизонтом.

Замовивши офіціанту, що підійшов, три кави, Георгій оглядівся на всі боки.

– Доведеться посидіти тут із півгодини, – сказав він.

Нік роззирався на мертве місто, що виглядало з-за бічної невисокої стінки тераси.

– А що там? – запитав він Георгія, киваючи у бік похмурих багатоповерхівок.

– Там? – Георгій на мить озирнувся. – Там із сімдесят четвертого року закрита зона. За нею – грецька територія. А це усе – готелі, казино, ресторани… Наслідок розділу Кіпру… Якщо він об’єднається, усе це повернуть власникам, в основному, іноземцям. Тільки навряд чи вони візьмуть… Побудувати нове буде дешевше.

Каву принесли міцну й гірку. Окремо офіціант поставив вазу з кристалами коричневого цукру.