Розділ «43»

Поїздка в Трір зайняла майже п’ять годин. Вони й виїхали пізно, пополудні. Потім зупинялися в якомусь містечку, шукали рибний магазин. Нарешті знайшли і простояли там із півгодини, сперечаючись, яку рибу купувати. Власне, сперечалися, звичайно, не яку рибу купувати, а скільки грошей на неї витрачати. Сахно наполягав на дрібних сардинках по 7 марок за кіло. Але Нік був проти – рибини мають бути нормальні, а не розміром з «бичків у томаті». Хоча ніби й не говорив йому про це по телефону «інструктор», але все-таки…

Врешті-решт, узяли чотири кіло риби нормального розміру з незрозумілою назвою і величезними здивованими очима. І поїхали далі.

– Скільки ще? – запитав Сахно, коли містечко залишилося позаду, і дорога побігла в розколині між двох пагорбів.

Нік узяв автомобільний атлас, розкрив на потрібній сторінці.

– Години дві, напевно.

Пустився дощ, і Сергій зменшив і без того невисоку швидкість. Дорога виляла змією. Зарослі лісом пагорби немов громадилися один на один, і здавалося, що дорога йде в гори.

– Треба буде дозаправитись, а то повертатися точно по темряві доведеться.

Нік кивнув.

Наступне містечко Вюнсдорф якраз і почалося з бензоколонки. Долили сорок літрів і поїхали далі.

Нарешті дісталися Тріра. Тепер належало проїхати через містечко, що примостилося в низині між пагорбів, і потім – перший поворот ліворуч по трасі на Люксембург.

Поряд із поворотом стояв покажчик із назвами двох німецьких сіл, до одного з яких було два кілометри, до другого – вісім.

– Приїхали? – Сахно озирнувся на Ніка.

– Майже. Після першого села зменшиш швидкість.

Проїхавши кілометрів п’ять, вони побачили розвилку. Вузенька асфальтова доріжка йшла кудись управоруч від головної.

– Бери рибу і ходімо! – скомандував Нік.

Залишивши лімузин на узбіччі під деревами, вони попрямували по вузькій доріжці. Дощ уже припинився, але повітря було важке від вологості.

Хвилин через п’ятнадцять Нік і Сергій побачили, як доріжка впирається у високі ворота. Від воріт в обидва боки йшла за дерева цегляна огорожа.

Ззаду почувся шум мотора, й вони зійшли з доріжки, причаїлися серед дерев.

Приземкуватий малиновий «ягуар» під’їхав до воріт. Рука водія підвелася до лобового скла й ворота повільно відчинилися. Машина в’їхала в садибу.