Розділ «29»

На ранок Сахно почувався розбитим. Навіть на сніданок не пішов.

Нік спустився, набрав йому в ресторані їжі. Заніс у номер, потім уже сам вирушив снідати.

Повернувся з чотирма заготовленими про запас бутербродами. Сергій лежав на спині, тупо дивився в стелю. Його сніданок так і стояв на столі непочатий.

– Дякую, – хрипко мовив він, скосивши очі на напарника, що увійшов. – Ти вибач за вчорашнє… Я зламався ввечері… Нічого, години три полежу – відхекаюсь. Уже було…

Нік кивнув. Підійшов до вікна. Побачив, що касета з магнітофона вже зникла – значить, Сахно вставав.

На вулиці мжичило, і повітря, що дихнуло на Ніка через відчинене вікно, було прохолодне та свіже.

– Ти в такі дні можеш мене просто по пиці, – мовив Сахно. – Я битися не буду.

– А що це за хліб ти вчора вигадав? – запитав, усе ще стоячи лицем до вікна, Нік.

Було чутно, як Сахно з видихом посміхнувся.

– Це «протипіхотна»… Ми такі з приятелями в армії щомісяця вином «заряджали» в каптерці, до того, як я комісувався. А пізніш уже ні з ким було «заряджати».

– Після того, як комісувався?

– Ні, до того. Дружбани мої підірвалися на очищенні. Якраз на ранок після того, як ми обкурилися… Розтяжки не помітили. А мені кепсько було, як оце зараз. Мене залишили досипляти…

Нік слухав, і ставало в роті кисло. Те, що Сахно не так давно був офіцером-сапером, він уже знав од Івана Львовича. А ось про те, що він покурював іще з армії… Це була новина! Весела ж із них виходила парочка!

– Кави принесеш? – попросив Сахно.

Потім, випивши чашку кави, він повільно встав. Сходив у ванну. Півгодини стояв під душем. Повернувся в кімнату зі згаслим поглядом.

– Їдьмо покатаємося, – запропонував.

– Куди тобі?! – здивувався Нік. – Полеж краще. Дощ на вулиці!

– Їдьмо, мені потрібно. Ненадовго. Ти за кермо сядеш.

Кобленц видався Нікові якимсь особливо безлюдним. Спочатку він думав, що через погоду. Потім зрозумів, що сьогодні неділя.