Розділ «69»

Нік прокинувся в широченному ліжку. Протер очі й огледівся. Повільно згадувалися минулі два дні. Годинник на високій химерній тумбочці показував пів на шосту. Обернувся до вікна – на вулиці було темнувато, а тому визначити так відразу – ранок це чи вечір – було неможливо.

Ступивши босими ногами на килимок, Нік оглянув уважно кімнату. Це був розкішний готельний номер із величезним телевізором, великим баром і письмовим столом.

Вони приїхали сюди годині о десятій ранку, після того, як, отримавши гроші в банку, покинули Трір. Узагалі-то вони їхали явно не сюди. Нік погано пам’ятав, як промчали вони повз поворот до покинутої ферми, де Сахно залишив похоронний лімузин. Потім навіщось Сергій в’їхав у Люксембург, у самісінький центр міста, зупинив украдений у цьому ж місті темно-синій «фольксваген-пассат» перед готелем «Шератон» і сказав, що відпочиватимуть вони тут. Він пригощає!

Потім Нік перекладав у рецепції маячні запитання Сергія. Адміністратор готелю ввічливо і терпляче відповідав. Спочатку з’ясували, що найдорожчий номер зайнятий, але є дешевші – по тисячі баксів за ніч. Потім Сергій попросив повідомити адміністратора, що з ним панночка і черепаха. Адміністратор сказав, що собак у готель брати заборонено, але окремий готель для собак розташований поблизу, і звідти можуть приїхати. У якийсь момент Нікові здалося, що обоє – і Сахно, і адміністратор, хлоп’якуватий дрібний чоловік у строгому темно-зеленому костюмі з краваткою – однаково божевільні. Уже сам Нік нагадав адміністраторові, що йдеться не про собаку, а про черепаху. Після цього адміністратор поцікавився розміром тварини. Потім передзвонив комусь із начальства і пояснив по телефону виниклу проблему. Невидиме начальство пішло назустріч інтересам клієнтів, і черепаху прихильно дозволили взяти з собою.

Нік отримав замість ключів магнітні картки. А Сергій пішов за Уллі й за черепахою. За ним услід ув’язалися два бел-бої в червоних кепочках. Через кілька хвилин Сергій повернувся в хол разом зі своєю подругою. Поруч уже йшов тільки один бел-бой і врочисто ніс на долонях черепаху.

– Слухай, цей, другий недоумок ключі від машини випросив… Не вкраде? – запитав у Ніка Сергій.

Нік зітхнув.

– Крадене рідко крадуть, – сказав він. – На стоянку поставить.

Їх номери виявилися поруч.

Але все-таки, котра година? Нік підійшов до вікна, глянув униз. На маленькій площі перед готелем було жваво. Занадто жваво для пів на шосту ранку. Значить, був вечір. Нік прийняв душ.

Прийшовши до тями, вийшов і постукав до Сергія.

– Ну? – почувся сонний голос із-за дверей.

Нік штовхнув двері, але вони не відчинилися. Магнітний замок, який зовні можна було відчинити тільки карткою, міцно тримав двері.

Сахно відчинив сам. Уллі ще спала. Її красиве плече виглядало з-під ковдри, що сповзла.

– Чого так рано? – хрипко запитав Сахно.

– Пів на шосту вечора, – мовив Нік. – А ми не снідали, не обідали… І взагалі, що далі робити?

– Вечеряти, – кивнув Сергій. – Іди до себе, ми вмиємось і зайдемо. Дійсно, треба пожерти…

На вечерю в ресторан готелю Сахно притягнув із собою черепаху.

У Ніка, коли він перекладав Сергієві меню, очі на лоб лізли від цін. Курс співвідношення франка і марки він підгледів іще вранці, розмовляючи з адміністратором. І тепер автоматично переводив усі ці сотні франків у десятки марок, і апетит від цього згасав.