Розділ «73»

Зранку на Париж сипався сніг. Падав на застряглі машини на рю де Клерí, що несамовито і безрезультатно сигналили. Завантаження товару з оптових магазинчиків готового одягу у вантажні мікроавтобуси та вантажівочки йшло неквапом.

Нік прокинувся під це бібікання машин. Умивався в коридорі – на поверсі був тільки один туалет, один умивальник і малюсінький душ. Але й кімнат-то було всього чотири на цьому поверсі готелю.

На сніданок та ж товстуха подала гарячий круасан, щойно витягнувши його з мікрохвильової печі, що стояла в тісній їдальні. Поставила на хисткий стіл перед Ніком порожню чашку з блюдцем і невеликий металевий кавник.

Нік жував круасан, запивав його кавою та поглядав у маленьке віконце, що виходило на вулицю. За ним падав сніг, але більше нічого не видно було.

Поруч снідала пом’ятого вигляду худорлява француженка в джинсах і мішкуватому синьому светрі. Спіймавши на собі погляд Ніка, вона всміхнулась і поправила пасмо рудуватого волосся, що падало на лоб. Подивилася на нього запитливо, але він уже відвернувся, замислився про день, що наставав.

На вулиці, коли він вийшов із готелю, все ще сигналили машини. Сніг уже не падав, але й на асфальті його не було – вже розтанув.

З мапою Парижа в кишені куртки Нік пішов у бік Єлисейських Полів. Він уже вивчив цей маршрут, що пішки займав близько сорока хвилин.

Просто дивитися через вітрину або навіть ізсередини на співробітників представництва «Аерофлоту» було справою марною, і Ніку спало на думку познайомитися з якою-небудь співробітницею, через яку можна було б щось дізнатися про існування П’єра.

Цього разу Нік гуляв перед вітринами «Аерофлоту», поки там не виникла своєрідна година пік – всі співробітники виявилися зайняті клієнтами. І тоді він зайшов, прогулявся по залі. Постояв нібито в черзі спочатку до однієї дівчини в уніформі, потім до другої, до третьої. Зупинив свій вибір на невисокій шатенці з ім’ям Tatjana. Вивчив її обличчя, міміку, усмішку. Посидів у кріслі перед журнальним столиком. Погортав проспекти. Потім вийшов.

Повернувся до представництва о п’ятій вечора – саме до цієї години представництво працювало. Влаштувався під деревом метрів за десять від входу. Неподалік марокканець продавав смажені каштани. Він намагався й Нікові всунути пакетик, але після двох спроб прохолов у своєму бажанні та вже зазивав до своєї печі на коліщатках перехожих.

Tatjana вийшла однією з перших. На ній була коротка лисяча шубка. Озирнувшись на всі боки, немов перевіряючи, чи не зустрічають її, вона неспішно побрела вздовж вулиці. Нік рушив услід за нею.

Було зрозуміло, що дівчина нікуди не поспішає. Вона зупинялася перед вітринами магазинів, заходила у парфумерний, але нічого не купила. Потім заглянула в розкішний магазин нижньої білизни й теж, надивившись на вишукані трусики та ліфчики, нічого не придбавши, вийшла.

Потім вона зупинилася перед газетним кіоском із яскравою лампочкою всередині. Серед безлічі газет вибрала «Московские новости» і простягла продавцеві кілька монет. Він кинув їх, не дивлячись, у відкритий гаманець на ремені при животі.

Нік відчув, що саме час познайомитися.

– Вибачте, – підійшов він збоку. – Я вперше в Парижі…

– Ви щось шукаєте? – Вона здивовано і привітно подивилася на нього.

– Мені потрібна вулиця рю де Клерí, мапа в мене є, але я не можу її знайти…

– Підійдімо до світла, – запропонувала Tatjana й озирнулася на всі боки.

– Он туди, бачите?… – Вона вказала жестом на яскраву вітрину ювелірного магазину.