Розділ «40»

Удень Віктор вийшов із райвідділу прогулятися. Пройшов повз свою червону «мазду», кивнувши постовому біля входу. Пройшовшись по Шовковичній, зупинився перед гастрономом, в якому він нещодавно пригощав стажиста Занозіна кавою. Занозін зараз допомагав Щурові в одній серйозній справі, пов’язаній із пропажею зброї. Віктору він поки що був не потрібний, а майор Крисько, схоже, вважав, що Занозіну після роботи з Віктором можна було повністю довіряти.

Замовивши подвійну, Віктор відійшов до стійки перед вітриною. Дивився звідти на сонячну вулицю, на перехожих.

– Каву візьміть! – озвалася продавщиця. Він уже ніс чашку кави до стійки, аж тут у кишені задзвонив мобільний.

– Які у тебе новини? – пролунав голос Георгія.

– Усі мої останні новини я від вас дізнаюся, – сказав Віктор і зітхнув.

– Тоді послухай останню. Післязавтра летиш у Лондон на конференцію з боротьби з відмиванням незаконних грошей. Паспорт тобі сьогодні до шостої привезуть.

– Я ж англійської не знаю, – мовив Віктор.

– Це не проблема. Думаю, що перекладач знайдеться.

– А навіщо мені туди?

– Конференція триватиме три дні, а віза у тебе на шість. Знайдеш сина Броницького і поговориш із ним детально. Я ще подзвоню та підкину матеріали на допомогу. Отже, налаштовуйся на роботу, а не на екскурсію.

Заховавши мобільний у кишеню піджака, Віктор озирнувся та впіймав на собі здивований погляд продавщиці.

Кава гірчила. Віктор додав цукру, розмішав пластмасовою ложечкою. Знову подивився крізь вітринне скло на вулицю. Його вже ніщо не дивувало. Лондон так Лондон. Усе те, що відбувалось і відбувається, починало стомлювати Віктора.

Стомлювати саме тим, що він, начебто поставлений розслідувати історію смерті генерала Броницького, був із самого початку позбавлений доступу до багатьох деталей, відомих іншим людям, що теж займалися цією справою.

«Треба буде щось Ірі й Яночці привезти звідти», – подумав він і тут же здивувався цій практичній думці.

Повернувшись у кабінет, застав за своїм столом Мишка Занозіна.

– А ти що тут робиш? – здивувався Віктор.

– Сюрприз приніс, – Занозін усміхнувся й опустив долоню на великий коричневий конверт, що лежав на столі.

У конверті виявилася фотографія наслідків пожежі з обгорілим трупом у центрі.

– Що це? – запитав Віктор.