Розділ «53»

Проговоривши в телефонну трубку завчену фразу, Нік глянув на годинник. Була десята вечора. На стелю падало з вулиці жовте світло ліхтаря. Тиша налаштовувала на роздуми, але думати особливо не хотілося. Хіба що про Сахна, який досі не повернувся.

«А що, як він узагалі не повернеться? – подумав Нік і сам здивувався, як спокійно він сприйняв цю ситуацію. – Ну, не повернеться, і що з того?…»

«А те, що ти залишишся без єдиного помічника, без машини й без можливості виконувати телефонні вказівки», – поставила все на місця інша думка.

І Нік посмутнів. Підійшов до вікна. Прислухався до тиші, налаштовуючи вухо на далекий звук автомобільного мотора.

Десь далеко дійсно гули мотори, але там пролягав автобан, обходячи Ойскірхен стороною. До цього автобану було, мабуть, кілометрів десять.

Думки повернулися до Вайнберга, якому він залишив сьогодні на автовідповідачі три однакові повідомлення. Завтра має залишити ще декілька, тільки одне слово в цих повідомленнях поміняється. А післязавтра? Післязавтра, якщо вірити цим же залишеним повідомленням, доведеться знову їхати в Трір. Тільки що робити цього разу? У кого стріляти? У собак вони вже стріляли. Після собак нібито логічно було стріляти в людей.

Задзвонив телефон.

Нік відзвітував невидимому інструкторові про залишені повідомлення.

– Як напарник? – запитав знайомий голос. «Він що-небудь знає?» – злякався Нік, затримав на мить дихання. Потім відповів:

– У порядку, поїхав покататися.

– Ну, йому недовго залишилося кататись, – мовив голос. – Гаразд, завтра зранку продовжуйте дзвонити в Трір. Якщо дасть відповідь сам, відразу дзвоніть мені – 48–04. Завтра передзвоню. До речі, завтра утримайте свого напарника від пияцтва й іншого. Треба, щоб він добре виспався! Післязавтра зранку знову поїдете.

Нік знову стояв біля вікна. Та легкість, із якою знайомий телефонний голос повідомив, що напарникові «недовго залишилося кататись», говорила тільки про одне. Принаймні доля одного з них була вирішена наперед.

Прокинувся Нік уранці. Годинник показував дев’яту. Насамперед Нік подивився на ліжко Сахна і зрозумів, що той не повертався.

Стало страшно. Страх спросоння особливо сильний. Сонні думки ледве ворушаться, не поспішають із розрадами, з поясненнями.

Умився, і немов частину страху змило холодною водою. Певна річ, він сам. Сахно не повернеться. Може, він уже на тому світі, адже поїхав учора з валізою не для того, щоб купити травки та покурити в якій-небудь компанії глухонімих, із якими йому було найлегше порозумітися.

Став під холодний душ.

А що як він у поліції? Ну, добре, німецьку він не знає, але ж вони і перекладача можуть знайти!

Випивши кави, Нік сів до телефону. Набрав номер Вайнберга, пообіцяв його автовідповідачу приїхати завтра та поставити кілька запитань.

Треба було щось робити, чимось відвернути думки. Нік вийшов у магазин. Пройшовся повільно вуличками Ойскірхена. Зайшов у кафе на центральній площі, випив чашку кави і закусив замість цукру вже традиційною мишкою з пастили.