Розділ «89»

Небо, потемнівши, повністю опустилося на Середземне море, на кораблі, що йшли своїми курсами. Слабкий прожектор пускав своє світло на контейнери, але до металу палуби воно не добиралося.

Вітер притих, але хитавиця не зменшилася. Зірок на небі не видно було, вони опинилися під пеленою хмар.

Зачулися десь поруч кроки. Віктор обернувся і побачив Георгія, Рефата і капітана. Вони підійшли швидко, по-діловому. У Рефата в руці були кусачки. Він зірвав з дверей контейнера пломбу, потім відімкнув замок.

– Цей! – показав Георгій на картонний ящик у передостанньому верхньому ряду.

Рефат дотягся до нього, підчепив рукою й упіймав.

Георгій озирнувся на Віктора і Ніка.

– Погляньте навкруги! – наказав він.

Нік подивився на всі боки і повернув свій погляд на майданчик перед контейнером, де Георгій уже розкрив коробку і підкликав жестом капітана.

Коли капітан підійшов, Георгій витягнув десять пачок банкнот і простягнув Віктору, другі десять пачок дав Ніку. Знову повернув погляд на капітана.

– Решта твоє. Тут вісімсот тисяч. Якщо хочеш, пливімо з нами, адже в Іллічівську такий шмон буде! А ми тебе до Стамбула докинемо.

– Не треба, не турбуйся, – сказав капітан. – У мене тут такі закутки є! Можна танк провезти, і ніяка митниця його не знайде!

Капітан підняв картонну коробку з-під сигарет і поніс.

Рефат зачинив дверці контейнера.

– Ходімо! – скомандував Віктору і Ніку.

Підійшли до борту. Там, метрів за два внизу, погойдувалася на воді моторна яхта з невеликою терасою на даху.

Георгій заніс ногу за борт і взявся за зачеплені двома гаками металеві сходи з підпорами, що відштовхували їх од борту.

Віктор здивовано озирнувся, подивився запитливо на Рефата.

– А інші гроші? – запитав він.

– Інші не там, – посміхнувся Рефат. – Там, – він кивнув у бік контейнерів, – контрабандні сигарети. Вони до України допливуть, тим більше при супроводі вітчизняних військово-морських сил! Ходімо вниз!