Розділ «33»

Квартира, яку зняв для Ніка та Сахна гер Хайнц, виявилася хоч і однокімнатною, але досить затишною. Двоє людей могли так розійтися по її кутках, що один одного їм було не видно, хоч як старайся. У ній не було ні коридора, ні окремої кухні. Просто відразу, зайшовши в двері, людина опинялася носом до носа з маленькою двоконфорковою плитою, робочим кухонним столиком із умонтованою в нього раковиною та низьким холодильником, утиснутим у простір між стільницею та підлогою. Праворуч і ліворуч без усяких дверей був житловий простір. Одне П-подібне світле приміщення з вікнами обабіч. Тільки одні двері – в душову-туалет – розташовані були праворуч, за «кухонним» кутком.

Будинок був вузький, триповерховий, і на кожному поверсі розміщувалося по одній квартирі. Їхня квартира була на другому.

На одній половині кімнати стояв дерев’яний стіл із двома стільцями, на підлозі лежав товстий пружинний матрац. На іншій половині – такий же матрац.

Оглянувши квартиру, Сахно стомлено знизав плечима.

– У нас із цього б трикімнатну нагородили, – сказав він. – А чого вікна без фіранок?

Тепер уже Нік знизав плечима.

Вони обидва натомилися. З Кобленца виїхали о дванадцятій, а зараз була п’ята, і знову мжичило. Їхали з пригодами – то лімузин глухнув на підйомах, то заїжджали кудись не туди, і знову доводилося розвертатись і шукати потрібну дорогу, звіряючи шлях зі схемою, яку намалював Нікові олівцем готельний старий, що працював там, здавалось, якщо не три, то точно дві з половиною зміни.

І ось, нарешті, вони приїхали в Ойскірхен – невелике містечко на схилі великого пагорба. Знайшли свій будинок серед десятка однакових триповерхівок на околиці – виявляється, навіть у маленьких містечках буває околиця! Залишили на стоянці за будинком свій автокатафалк і піднялися з речами на другий поверх.

– Жерти хочеться, – замислено мовив Сахно. Підійшов до холодильника, відчинив, заглянув досередини.

– Порожньо!

– А ти хотів, щоб там і вино, і закуска були? – єхидно запитав Нік.

– Та хоч би закуска, вино можна й купити. У тебе, до речі, бабло ще є?

Нік не відповів.

Сергій насамперед поставив магнітофон – просто посеред столу.

– Я на цій половині, – сказав він, киваючи на матрац.

Нік зрозумів, що йому дісталася половина без столу. Сумно посміхнувся.

Раптом задзвонив телефон. Знайшовши його очима – той стояв на підлозі під стіною, – він підійшов і зняв трубку.

– Ну як улаштувалися? – запитав незнайомий голос.

– Тільки увійшли, – відповів спантеличений Нік.