Через два дні подзвонив Георгій. Повідомив, що хлопці Віктора працюють старанно, але поки що новин немає.
За вікном знову хурделило. Холодний вітер розмалював шибки тонким візерунчастим полієм. У кабінеті було прохолодно. Тільки поклавши долоню на чавунні ребра батарей, можна було відчути якесь тепло.
Віктор повсякчас кип’ятив у склянці воду й пив чай. Думки крутилися навколо контейнера з речами Ценського. Зовсім не нинішній вміст контейнера хвилював Віктора. Більше його цікавило, хто отримав контейнер і де він був до того, як потрапив на «вевешний» склад. Він був майже впевнений, що відповідь на це питання лежала десь на поверхні, і він сам упустив можливість про неї дізнатися.
Ці думки вивели його з кабінету і змусили постукати в двері майора Криська.
У майора сидів якийсь чоловік, але, судячи з того, як швидко відвідувач заквапився при появі Віктора, було зрозуміло, що свої справи він уже вирішив.
– Заходь, заходь! – усміхнувся з-за столу майор. – Що скажеш? Знаю, що позбавив Занозіна належного відпочинку! Може, сам йому і квартиру виб’єш? А то хлопець похнюплений. Я йому, бачте, квартиру пообіцяв, коли він непритомний валявся. Звідки він знає, якщо непритомний був? Та й узагалі, чого тільки не пообіцяєш, аби до тями швидше прийшли… Чаю хочеш?
– Щойно пив, – признався Віктор. – Ви з контейнерними складами ніколи справ не мали?
– Чому не мав, було колись…
– А в супровідних документах контейнерів усі пересування відзначаються? – запитав Віктор.
– Звичайно.
– А якщо контейнер стоїть на складі, де його супровідні документи мають бути?
– Та там же, на складі, – знизав плечима майор. – У конторі у завідувача складу. Контейнер же мов командировочний. Якщо його збираються кудись відправляти – ставлять печатку і дату від’їзду…
Віктор кивнув. Посидів іще хвилин десять, послухав зітхання майора з приводу ранніх холодів та погано опалюваної квартири, і повернувся в кабінет. Подзвонив Георгію, поділився сумнівами з приводу супровідних документів, яких вони ще начебто не шукали.
– Чому не шукали? – спокійно відреагував Георгій. – Їх після нальоту на склад вилучила міліція, зробила копії й повернула. Я все проглянув…
– То чому ж не сказали? – обурився Віктор.
– Про що? Про те, що замість прізвища одержувача стоїть карлючка і номер неіснуючого доручення?
– Хоч би про це…
– Якби це якось допомогло, обов’язково б повідомив.
Попрощавшись із Георгієм, Віктор заквапився додому. На вулиці вже смеркло. Чорне холодне небо неначе опустилося і тиснуло своєю вагою на місто.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра у відрізаний палець» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „74“ на сторінці 1. Приємного читання.