Розділ «38»

Погода була останнім часом набагато стабільніша, ніж настрій Віктора Слуцького. Кухня все частіше перетворювалася на його нічний кабінет, але безсонні ночі, проведені там у роздумах, особливих плодів не приносили. Справа Броницького вже кілька разів, здавалося, зрушувалася з мертвої точки, але насправді лише обростала все новими загадками і питаннями. Історія з трупом старлея Грищенка не стала винятком у цьому ланцюзі подій. Та й невидимий Георгій, чий голос уже кілька разів снився Віктору, знав про цю справу явно більше, ніж слідчий, але поділитися інформацією зі Слуцьким, здавалося, не поспішав. Хоча майже всі нові ходи в слідстві робилися з його подачі.

За вікном кухні тривала ніч. У коридорі особливо лунко в тиші цокала секундна стрілка настінного годинника. А Віктор, згорбившись над кухонним столом, вже вкотре переглядав записник, узятий у будинку під Києвом. Занозін уже передрукував усі записи й телефони з цієї книжки, і тепер декілька аркушів додалися до справи Броницького. Але ці аркуші лежали на роботі, а записник був тут. І тут же, на столі перед Віктором, лежала намальована ним схема зв’язків генерала Броницького, яку тепер можна було доповнити. Георгій грав свою гру, підказуючи Вікторові місце вивантаження підкинутого трупа. Але гра врешті-решт мала сенс, адже, навіть судячи із записника, його власник мав якийсь стосунок до кола Броницького. Половина телефонів, записаних у нім, належала москвичам, половина – киянам. Людина жила між двома столицями, спілкуючись у білокам’яній з-поміж інших із Івіним і Козицьким. Тільки ось про самого власника записника Віктору нічого відомо не було. Крім того, що він, за словами Георгія, перебрався у морг.

Віктор простягнув руку до підвіконня і, взявши мобільний, набрав номер Георгія.

Знайомий голос анітрохи не здивувався пізньому дзвінку.

– Авжеж, у морзі, – відповів він на запитання Віктора. – Василь Пророков. Злодій у законі, що переїхав під Київ із Тули рік тому… Кличка «Блаженний».

– Злодій у законі? – здивувався Віктор.

– Так. До речі, в морг він потрапив у хорошій компанії. Разом із молодшим братом, начальником райвідділу податкової поліції Воронежа. Третій їх колега, на жаль, не впізнаний і без документів. Дізнаюся що-небудь іще – передзвоню.

Трубка мобільного повернулася на підвіконня, а погляд Віктора знову вперся у схему зв’язків Броницького. Слід сказати, що в цю схему потрапив і дивний зв’язок мертвого Броницького з білоруським літаком, на якому його труп хтось збирався перевезти у Воронеж. І ось тепер іще три трупи, один із яких – з Воронежа. Схоже було, що це місто якось брало участь у посмертній долі Броницького. А можливо, й не лише посмертній?

Віктор записав у нижньому лівому кутку схеми прізвище та кличку покійного злодія в законі. Запалив газ під чайником. Налаштувався ще на кілька годин роздумів.

Прочинилися двері на кухню, і в отворі показалося заспане обличчя дружини. Вона стояла боса в нічній сорочці.

– Може, хоч поспиш трохи? – напівпошепки запитала вона.

– Зараз іду, – пообіцяв Віктор.

Дружина недовірливо покивала й пішла, залишивши двері в коридор прочиненими.

Віктор зітхнув. Підвівся. Нахилився до вікна, за яким була розлита нічна темрява, розбавлена нечастими вогниками. Все ще необжите громаддя ближніх багатоповерхівок стояло неприступними баштами, і тільки село, підім’яте містом, що наблизилося впритул, світилося кількома вуличними ліхтарями.