Розділ «75»

Гра у відрізаний палець

Черговий паризький ранок розбудив Ніка машинами, що сигналили унизу.

На вулиці було не так холодно, як учора.

Пройшовшись до рогу вулиці, Нік подзвонив із телефону-автомата Tatjanі додому, але її там уже не було. Через півгодини Нік подзвонив їй на роботу. Вона, здавалося, була рада. Охоче погодилася зустрітись увечері.

Але до вечора було ще далеко. Сівши в іншому кафе, Нік знов-таки замислився про П’єра. Інтуїція підказувала, що це саме той, хто йому потрібен. Але та ж інтуїція немов застерігала Ніка від будь-яких дій: «У тебе все гаразд. У тебе є гроші, ти живеш у Парижі. Познайомився з милою дівчиною. Що тобі ще потрібно?»

«Що мені ще треба…» – подумав Нік і зітхнув.

Спочатку він звірився Івану Львовичу, потім слухав усіх телефонних інструкторів і намагався по можливості чітко виконувати їхні вказівки. Тепер, одірвавшись од усіх ниточок, що зв’язували його, він розслабився і зрозумів, що рухатися самостійно в будь-якій грі страшенно важко. Важко дійти якогось рішення. Набагато важче, ніж ігнорувати накази командирів. Легше плисти, чекати і спостерігати за тим, що відбувається, ніж підганяти щось або, що найважче, – самому провокувати його розвиток.

Ці роздуми та міцна паризька кава повернули Нікові зниклу бадьорість. Він пройшов уже півдороги. Може, й більше. Тепер треба йти до кінця. Певна річ, він не знає, що робити згодом, коли він дійде до отого кінця. Але йти треба. А значить, треба займатися П’єром, а не просто гаяти час із милою Tatjanoю.

Трохи пізніше він подзвонив їй і сказав, що застудився. Запропонував зустрітися завтра після роботи.

– Завтра – субота, – сказала вона. – Ми не працюємо!

– Тоді, може, вдень? – запропонував він.

Домовилися на по обіді перед тим же «Аерофлотом», на Єлисейських Полях.

Отже, вечір був вивільнений для П’єра.

Дочекавшись темряви, Нік улаштувався на старому місці біля того ж марокканця – торговця смаженими каштанами. Марокканець, здавалося, вже сприймав і Ніка як дерево, зовсім не звертаючи на нього уваги. Але трохи пізніше, коли Нік вдивлявся в обличчя співробітників, які виходили з представництва, він раптом запитав Ніка, звідки той.

– Я – росіянин, – відповів йому Нік, не відволікаючись од свого заняття.

– Візьми! – сказав марокканець, простягаючи йому паперовий пакетик із гарячими каштанами.

Нік прийняв несподіваний подарунок. Подякував і почав кидати їх по одному в рот. Не можна сказати, що смажені каштани йому сподобалися. Скоріше, здалися абсолютно позбавленими смаку. Але він їх старанно прожовував, спостерігаючи за вітринами представництва, поки там не згасло яскраве світло.

Останнім знову виходив П’єр. Він був так само одягнений і звичними рухами зачинив вхідні двері та попрямував у бік Тріумфальної арки.

Нік знову пішов слідом. У якийсь момент він опинився занадто близько, відразу за спиною П’єра. Той раптом зупинився і нагнувся до черевика. Нік одскочив убік, пройшов повз. Спустився сходинками у перехід на станцію метро «Георг П’ятий». Там зупинився. Чекав, скоса поглядаючи на людей, що спускалися. Нарешті помітив П’єра. Пропустив його вперед.

Цього вечора П’єр по дорозі зайшов тільки до супермаркету неподалік китайського ресторанчика. Купив там спагеті, пляшку білого вина та скромний букетик нарцисів. Після цього – навпростець додому. Біля свого будинку зупинився. Нік, удавши перехожого, пройшов мимо й ішов іще довго, відчуваючи на спині погляд П’єра. Коли нарешті вирішив озирнутися – вулиця була порожня.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра у відрізаний палець» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „75“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи