Розділ «67»

– Ну от, уже третя ночі, а я все ще жебрак! – процідив крізь зуби Сахно.

Підвівся, вкинув тальятеллі в киплячу воду. Розвернувся і витріщився знервованим поглядом на Вайнберга.

– Через три хвилини я тебе битиму… Дуже сильно.

Слово своє Сахно дотримав і навіть раніше обіцяного часу. Нік відійшов убік, побачивши в очах у Сахна знайомий звірячий блиск.

Сергій з розмаху «в’їхав» кросівкою в обличчя Вайнберга, та так, що той одлетів на метр убік.

– Досить! – загорлав Нік. – Досить, а то він узагалі нічого не скаже!

Окрик Ніка зупинив Сахна. Він перевів подих. Опустився навпочіпки.

– Ну, то де твої гроші?

– Тут тільки дрібні… у банку.

– Що, хочеш чек виписати? – єхидно посміхнувся Сергій.

Вайнберг кивнув.

– Цей розіграш ми вже знаємо! – Сахно потер пальцями скроні, наче в нього починала боліти голова. – А де твоя чекова книжка?

– Нагорі… у столі…

Сахно хитнув головою, зітхнув. Подивився на Ніка.

– Наглянь за ними, – сказав і вийшов у хол.

У тиші, що настала, Нік прокрутив у голові почуте від Вайнберга. Чотири мільярди, що, хоч як не дивно, абсолютно не цікавили Сахна, були, схоже, саме тими грошима за якими посилав Ніка Іван Львович. Щоправда, тепер, коли сума прозвучала, сама думка, що хтось посилав його за такими грошима, здавалася якщо не ідіотською, то принаймні смішною. Але гроші існували, існував у якогось П’єра невідомий пароль, за допомогою якого троє – які, хто? – могли зняти ці гроші. Значить, усе-таки гроші були в банку, хоча в цьому сумніватися було б безглуздо. Але як можна зняти таку суму з рахунку? У що її вантажити?…

– В якому банку ці мільярди? – неголосно запитав Нік, підійшовши до Вайнберга, що всівся знову на підлозі.

На розбитому обличчі хазяїна виникла хвороблива, гірка посмішка.

– На Кіпрі… – мовив він через силу й заворушив губами, намагаючись щось виплюнути з рота. Нарешті йому це вдалось, і на мокрий паркет упали червоні від крові два вибиті зуби. – Навіщо вам це… ці гроші ніхто не отримає…

– Назва банку?