Розділ «67»

Обличчя Вайнберга почало червоніти. До білків розплющених очей по щонайтонших судинах побігла кров. Погляд, який досі нічого не виражав, окрім цілковитої байдужості, почав каламутніти.

– Процес пішов, – кивнув Сахно і знову вставив шийку пляшки в рот Вайнбергу.

Судома раптом пробігла по обличчю й по усьому тілу хазяїна будинку. Він сіпнувся, схопився рукою за борт ванни. Захрипів. Його нудило. Голова впала до води. Він, видно, ковтнув її і тут же почав блювати.

Сахно гидливо скривив губи.

– Притримай його за футболку, а то ще захлинеться! – сказав він.

Нік схопився рукою за комір мокрої футболки і так застиг. Дивився, як чиста холодна вода у ванні забарвлювалася в брудно-коричневий колір.

Спазми у Вайнберга тривали декілька хвилин. За цей час його погляд ожив і тут же втратив свою гостроту й мертву зосередженість.

Сахно ввімкнув гарячу воду.

– Запам’ятай! – він нахилився просто до обличчя Вайнберга. – Перед ковтанням «коліс» їсти і пити горілку не рекомендується! Зрозумів? Я тебе запитую, зрозумів?

І на всю ванну пролунав черговий ляпас, на який Вайнберг уже зреагував, із невеликою затримкою піднісши свою руку до червоної від удару щоки.

Сахно смикнув догори розташований за краном важіль пробки. Вода різко пішла з ванни. Перемкнувши гарячу воду на душ, Сергій почав поливати Вайнберга, немов дійсно хотів відмити його від викидів власного шлунку.

– Встань! – наказав йому Сахно.

Відмивання тривало ще хвилин п’ять, після чого за наказом Сергія Вайнберг вибрався, хитаючись, із ванни й тут же всівся на білі кахлі підлоги.

– Під «колесами» він почувався краще! – невдоволено мовив Сергій.

– Жерти пора, ходімо вниз!

Повільно, насилу відтягли хазяїна, що приходив до тями, на перший поверх.

В їдальні його опустили на підлогу. Він прихилився спиною до стіни, і зразу навколо нього калюжею розповзлася вода.

Привели вниз і бельгійця, всадовили його поряд із Вайнбергом.

А Сахно тим часом виклав на полірований обідній стіл майже все, що знайшов у холодильнику. А знайшов він там заливну рибу в магазинній упаковці, салямі, дорогий французький сир у фанерній коробочці й різнобарвні тальятеллі – італійську подобу нашої локшини.

– Давно гарячого не їли, – мовив Сергій, дивлячись на прозору упаковку тальятеллі.