Розділ «67»

Погляд Ніка вловив миготіння маленької зеленої лампочки на великому телефонному апараті. Підійшов ближче і побачив на моніторі апарата дату, час і напис «3 повідомлення».

Нік натиснув на кнопку прослуховування повідомлень. Одразу пролунав довгий писк, і Сахно, обернувшись, теж зупинив свій погляд на апараті.

Перше повідомлення було вже знайомою погрозою від того ж худого гостроносого Уберкрафта, який до недавнього часу керував Ніком і Сергієм по телефону. Друге ж виявилося набагато цікавішим.

«Нікуди не йди, вислали «форд-транзит». До ранку буде. Посадочна готова»,

– чітко мовив красивий, мало не дикторський голос.

Третім ішло вже почуте з-за дверей останнє попередження Уберкрафта.

– Треба було його пришити, – мовив, прослухавши повідомлення, Сахно. – Ванну набрав?

Нік кивнув.

Вайнберг був опецькуватий, досить огрядний чоловік, і Нік зітхнув, уявивши, як важко його тягнутиме. Але, на подив, той раптом сам підвівся з крісла.

– Він не п’яний, – мовив Сергій, пильно вдивляючись у вічі хазяїна.

Сахно розстебнув блискавку на спортивній куртці Вайнберга, стягнув її, залишивши хазяїна в синій футболці. Діловито пройшовся поглядом уздовж вен на руках, видно, у пошуках слідів од уколів. Нічого не виявивши, наблизив до носа недопалок його останньої сигарети. Кинувши його на паркет, повернув погляд на хазяїна будинку.

– За «колесами» ховався, – мовив невдоволено Сергій.

Бельгієць засовався, не без зусиль перекинувся на спину. Подивився на всіх божевільними очима. Сахно мовчки показав йому кулак. Потім повернувся до Ніка.

– Ходімо скупаємо його… Сподіваюся, він не переборщив із «колесами».

Залишивши «хлопця для биття» в кімнаті, вони вивели Вайнберга через хол другого поверху в спальню, потім у ванну. Йшов він повільно. Здавалося, навіть нічого не бачачи перед собою.

Слухняно заліз у холодну воду просто в спортивних штанях і футболці.

– Там унизу, в їдальні, горілка, – мовив Сахно, не зводячи очей із німого лиця Вайнберга. – Принеси.

Вже взявши літрівку «Столичної» в руки, Сергій облизав сухі губи. Ніку здалося, що напарник ось-ось сам пригубить із пляшки. Але в нього були інші плани.

– Зіграємо в лотерею, – мовив повільно Сахно. – Якщо синтетики наковтався, то хвилин за двадцять вріже дуба. Але ж він людина солідна, не мусить синтетикою балуватися. Має чистий продукт вживати. І якщо це був чистий продукт, то є шанси його розговорити…

Зачекавши з хвилину, Сахно відкрутив кришечку і вставив шийку пляшки в рот хазяїну. Потримав декілька секунд, стежачи за його обличчям. Відняв, почекав хвилину-дві і знову влив йому в рот горілки.