Розділ «67»

У салоні «фольксвагена» продовжувала тьмяно світити лампочка-світлячок, і Нік, озирнувшись на машину, стискуючи в руках рушницю, замилувався раптом неясним нерухомим силуетом Уллі.

На голову впав шматочок кори. Відвернув увагу. Навіть не дивлячись угору, Нік зрозумів, що Сахно спускається.

– Зараз стріляти немає сенсу, – прошепотів він, забираючи у Ніка рушницю. – Там тільки три вікна світяться. Може, він уже втік. Треба йти всередину.

Сахно витягнув із багажника бельгійця, розв’язав йому ноги. Той встав, похитуючись. Промимрив щось жалібне, але ганчірка в роті справно виконувала роль глушника. Навіть у темряві було видно, як прикрашено синцями обличчя «хлопця для биття».

– Ну що, красеню, – мовив Сергій, криво посміхаючись у розбите обличчя «попутника». – Ходімо працювати!

Він розвернув його і штовхнув у спину так, що бельгієць ледве не впав, незграбно змахнувши зв’язаними за спиною руками. Вони підійшли до воріт. Тут Сергій прихилив рушницю до колони огорожі й огледівся.

– Спочатку перекинемо його, – сказав він через хвилину, кивнувши на бельгійця. – Якщо собаки не набіжать – переліземо самі.

Так і зробили. Перекинули в’ялого «хлопця для биття» через досить високі ворота, як згорнутий у рулон килим. Впавши на землю з того боку, бельгієць тільки зойкнув. Почекавши кілька хвилин і не помітивши нічого небезпечного, Сахно підсадив Ніка. Коли той сплигнув, сам Сергій спочатку простягнув йому рушницю, потім, як кішка, видерся вгору, чіпляючись і за бічну цегляну колону, і за самі ворота.

– Дивно, – прошепотів він, оглядаючись на всі боки. – Вони що, всі пішли на фронт?

Пригинаючись і змусивши пригинатися бельгійця, вони пробігли до будинку і біля самого будинку зупинилися, побачивши знайомий малиновий «ягуар» і поряд із ним труп молодого хлопця в костюмі. Хлопець, видно, падав, простягнувши руки вперед, і тому його піджак задерся до грудей, оголивши на сідницях легку кобуру з пістолетом, яким він не встиг скористатися.

Сахно змусив бельгійця лягти ниць. Сам нахилився й забрав пістолет. Перевірив обойму й сам до себе кивнув. Наказав Нікові поглядом залишатися на місці, а сам, пригинаючись, пробіг за машину і потім за ріг будинку. Повернувся хвилини через три з двома пістолетами в руках. Один простягнув Ніку.

– Чиста робота! – прошепотів він. – Вони навіть подумати не встигли, що їх у рай відправляють! – кивнув він на труп, що лежав біля машини. – Там іще один, – кивнув він у той бік, звідки повернувся. – Більше нікого, я будинок обійшов.

– Хтось виконав нашу роботу, – прошепотів Нік.

– Незамінних людей немає! Ходімо всередину, – перебив його Сергій. – Бери бельгійця і відчиняй ним двері.

Двері в будинок виявилися незамкнуті. Ведучи попереду себе «хлопця для биття», Нік і Сахно пройшли через широкий неосвітлений хол і зупинилися перед сходами на другий поверх.

– Зажди хвилинку, я перевірю, – прошепотів Нікові Сергій і сховався за дверима.

Хвилинка розтягнулася на кілька. У хол Сахно повернувся облизуючись. Простягнув Нікові шматок салямі.

– Підкріпися! Там нікого немає.

Килимове покриття сходів робило їх кроки абсолютно нечутними. Сходи вивели їх у маленький затишний хол із невеликим старовинним комодом по центру, злегка освітлений крізь матове скло лівих дверей. За іншими трьома дверима цього холу світла не було.

Сахно змусив бельгійця зробити два кроки до дверей, за якими горіло світло. Вони завмерли, прислухаючись. І раптом телефонний дзвінок змусив усіх трьох здригнутися. Три рази він продзеленчав за дверима, потім щось клацнуло. Затамувавши подих, Нік і Сахно прислухалися. Через двадцять-тридцять секунд пролунав писклявий сигнал автовідповідача. Потім голос, що залишав повідомлення, зазвучав гучно, мовби був пропущений через підсилювач.