ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

Культура Античності

Пасмо гір з велетенськими, схожими на голови, скелями, вкритими сивиною снігів, бездонні провалля печер, звідки б'ють джерела і стікають бистрими струмками по крутих схилах, зарослих зеленими лісами. Це Олімп, який став справжнім царством Зевса відтоді, як після війни з гігантами він поділив владу над світом з двома братами - Посейдоном і Аїдом. Усі троє тягли жеребки. Зевсові дісталося небо і земля разом з Олімпом, Посейдонові припало море, а Аїдові - підземне царство мертвих. Зевс, як господар неба, проголосив себе найвищим богом, якому всі повинні підкорятися. Спочатку брати бунтували, особливо запальний Посейдон, бували і двірцеві перевороти, але щоразу, завдяки своїй силі і розуму, Зевс перемагав, аж поки всі не скорилися йому.

Щасливо жили боги на Олімпі.

Вони об'єднувалися у тісні товариські групи, а на великі свята і паради збиралися до просторого Зевсового палацу із золота і дорогоцінного каміння. Зібрання бували малі і великі. На перші запрошували лише олімпійців (12 осіб), найвищу аристократію богів.

Іноді скликали справжнє віче, і прудконогий посланець богів, Гермес, мусив оббігти всі суходоли і моря, щоб повідомити про Зевсів наказ зібрати усіх божків. Олімпійці зверхньо позирали на них, запитуючи: "На якого дідька батько Зевс скликає увесь цей набрід?"

Після таких нарад починався бенкет. Олімпійці лягали на встелених м'якими подушками ложах із слонової кості і морських черепах. Богиня молодості Геба і прекрасний хлопець Ганімед, якого Зевс украв із землі і зробив його безсмертним, розносять амброзію - надзвичайно смачні ласощі, що самі танули в роті, надаючи силу тілу, умиротворення думкам і безсмертя душі. У золоті келихи наливали нектар – олімпійське вино з несказанно приємним запахом. Коли вже всі досхочу наїдалися і напивалися, підводився Аполлон і, оточений 9 музами, співав разом з ними чудові пісні і грав на кіфарі (струнному щипковому інструменті з резонаторним ящиком).

Так греки уявляли собі життя богів. Це, по суті, було людське життя, перенесене у вічність. Бога від людини не відділяла нездоланна безодня. Спочатку до олімпійських столів запрошували і видатних людей. Але пізніше перестали, бо земні гості не вміли пристойно поводити себе, маючи довгі язики, і розповідали своїм близьким усе, що там чули. Єдина відмінність між людиною і богом полягала у безсмерті богів. А людині навіть найщасливіші хвилини життя отруював страх перед смертю. Боги були безсмертні, але не вічні: кожен з них колись народився, і жоден не міг сказати про себе,

Нарада богів. Червонофігурна кераміка VI ст. до н.е.

Нарада богів. Червонофігурна кераміка VI ст. до н.е.

що він був завжди. Від старості і смерті богів оберігала амброзія. Головним недоліком богів Греції була надмірна людяність. Вони сварливі, мстиві, інколи аморальні, але в той же час кожний з них втілює певну ідею. Хай Афродіта зраджує своєму чоловікові, і серце її мінливе - вона все одно уособлює саме любов.

Інколи боги самі ходили по землі: Зевс приймає образ бика, щоб викрасти любиму жінку (викрадення Європи). До Данаг він сходить на землю золотим дощем, до Леди - в образі лебедя, до Іо - у вигляді туманної хмари. Інколи смертні, як це було з Селеною, не витримували сили божих пестощів і помирали від них.

Зевс (Юпітер)

Найвищим грецьким богом-олімпійцем був Зевс Кронід - передусім повелитель блискавок і громів. Він мінливий, мов небо, і щохвилі з'являється в іншій подобі. Він посилає дощ, укриває землю снігом. У громах і бурях проявляється могутність володаря, який нагромаджує чорні клуби хмар, ураганом здіймає морські хвилі. Зевс був запальний і легко спалахував.

Уявлення греків про Зевса еволюціонували. Спочатку вони цінували в ньому могутність і зловісну руйнівну силу. Пізніше прикрашали його достоїнствами розуму і серця і, нарешті, виник образ найвищого божества, мудрій владі якого підлягають усі сфери життя.

На всьому обширі грецького світу Зевсу віддавали найбільшу шану. В усіх великих містах стояли його храми. В Аркадії відбувалися таємничі обряди на його честь, під час яких не обходилося без людської крові. Однак найсвятішими місцями були Додона і Олімпія.

Біля підніжжя епірського Тінару стояв прадавній додонський храм. Сюди з Єгипту, із священних Фів, прилетіла голубка і, сівши на дуба, заговорила людським голосом. За цим божим знаменням було збудовано храм, в якому здійснювали обряди особливі жерці, звані селлами. Вони вели аскетичний спосіб життя, спали на землі, ніколи не милися. їхнім завданням було розтлумачити волю бога за шелестінням листя на дубі. Казали, що у стовбурі дуба перебуває саме божество. Пророкування виголошували жерці, відповідаючи на запитання, заздалегідь викарбувані на свинцевих табличках. У сучасній Додоні знайдено багато таких табличок з написами, наприклад: "Агіс запитує: ковдри і подушки загублено чи вкрадено?". Відповідаючи, жерці говорили віршами, які завжди починали словами "Зевс був, Зевс є, Зевс буде".

В Еліді, на Пелопоннесі розташовувалася Олімпія, найславетніше місце культу Зевса, де зливалися дві річки - Алфея і Кладея. Тут розташовувалося багато храмів і будівель, де жили жерці, тренувалися спортсмени,

Зевс Олімпійський. Графічна реконструкція

Зевс Олімпійський. Графічна реконструкція

Зевс Олімпійський

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ
  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря