ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

Культура Античності

Карнеад

Корінні зміни у світогляді населення елліністичних країн, поширення космополітизму зробили значний вплив на формування філософії як науки про загальні закони розвитку світу, людини, її мислення. Елліністичні Афіни і надалі залишалися філософським центром. Продовжувала існувати Академія - школа учнів Платона. Стародавню Академію складали найближчі учні філософа: Ксенофонт, Полемон і Кратет (40 - 30-ті pp. IV - 70-ті pp. III ст. до н.е.). Послідовники Платона III - II ст. до н.е. (найвідоміші Аркесилай і Карнеад) склали Нову Академію. Вони приділяли увагу в основному містичним сторонам вчення Платона, разом з тим еклектично поєднуючи ідеалізм Платона з елементами інших філософських систем.

Перипатетики (послідовники Аристотеля) займалися розробкою наукових проблем, і деякі з них стали видатними природознавцями (Феофраст - засновник наукової ботаніки; Стратон – відомий фізик). Однак академіки і перипатетики поступово втрачають свою популярність і перетворюються в замкнуті елітарні групи з обмеженим впливом на розвиток філософської думки.

З філософських систем елліністичного періоду найпопулярнішими стали нові світоглядні школи: стоїків, епікурейців і кініків. їхньою спільною рисою була етична і практична основа. У центрі уваги філософських шкіл стояла людина і її ставлення до світу, держави і до оточуючих. Але методи вирішення цих проблем у школах були різними.

Однією з найпопулярніших систем була філософія стоїків, засновником якої вважають Зенона Молодшого з м. Кітія на Кіпрі (336 - 264 pp. до н.е.), учня Кратета Кініка. Він переїхав в Афіни і проповідував своє вчення у так званому кольоровому портику (стоя пойкіле - звідси назва стоїки) на центральній площі Афін - агорі. Ідеї Зенона доповнили Клеант з Ассоса в Місії і Хрисипп із

Зенон

Сол у Кілікії (282 - 208 pp. до н.е.), які розвивали ідеї свого вчителя, привели їх у систему і розробили завершені філософські напрямки.

Стоїки поділяли філософію на три частини: логіку (вчення правильно мислити і ясно висловлювати свої думки); фізику (вчення про будову і розвиток світу); етику (вчення про людину, її поведінку, місце в світі, мету її існування тощо). Фізика стоїків мала матеріальну основу. На їхню думку, весь навколишній світ - тілесна субстанція, але ця субстанція - пасивна, інертна, без'якісна матерія, яка набуває визначеної форми, якості, руху і активного буття завдяки пронизуючій її творчій силі (її називають по-різному: розум, бог, рок, Зевс). Стоїки вважали творчу основу великим вогнем, який проникає в усі шпаринки світу і матерії. Творчий вогонь, пронизуючи без'якісну матерію, формує на певний термін усю видиму різноманітність оточуючого нас світу. Після певного циклу пройде світова пожежа і знищить світ. Потім розпочнеться його відродження силою божого розуму. Відроджений світ стане повним повторенням попереднього: знову Сократ буде вчити на вулицях Афін, знову його буде лаяти сварлива Ксантиппа, знову його звинуватять і стратять.

Проте головну роль у філософії стоїків відігравала етика - вчення про людину, її становище і роль у навколишньому світі, визначення мети людського існування. Людина розглядалася стоїками як активний початок у світі Вона нерозривна частина космосу. Метою людського життя є щастя, яке полягає в свідомій суспільній та особистій діяльності, що протікає за законами людського розуму. Осяяна світлом розуму діяльність, на думку стоїків, називається доброчесністю і складається з чотирьох частин: 1) справедливості, 2) проникливості, 3) мужності і 4) поміркованості.

Стоїцизм - ідеалістичне вчення, але з вульгарними елементами матеріалізму. Стоїки все називали тілом, в т.ч. вогонь, слово, думку і т.п. А світ вважали творчим вогнем, який невпинно розвивається. Всесвіт, на їхню думку, народився з вогню і згодом має бути поглинутий вогнем, щоб потім знову відродитися в тому ж самому вигляді, бо все, що відбувається в світі, - закономірне і потрібне. Вища закономірність була названа стоїками долею, фатумом. Людина ж є частиною всесвіту і пізнає його при допомозі відчуттів, що виникають від зіткнення її з пізнавальним об'єктом. Людська душа, навчали стоїки, була особливим легким тілом - теплим подихом.

Суспільним ідеалом стоїків була єдина всесвітня держава з єдиним громадянством. Тому їхня філософська система виправдовувала кризу міст-держав і утворення великих елліністичних монархій. На їхню думку, кожна людина повинна

Хрисипп

жити відповідно до природи і виконувати свій визначений природою обов'язок, тобто задовольнятися своїм місцем у житті. Виконуючи свій обов'язок, люди поступово досягають доброчесності і стають рівними та щасливими. Апеляція стоїків до всього людства, ігнорування особистих інтересів окремих верств населення привели їх до вчення про загальну рівність і заперечення рабства як природного явища. Ця теза стоїків заперечувала вчення Аристотеля про природне походження рабства і стала великим завоюванням елліністичної суспільної думки.

Стоїки закликали до дій, постійної роботи над собою, до серйозного вивчення соціальних наук і філософії. В цей період вчення стоїків було тісно пов'язане з практичною діяльністю. Вони вірили у можливість створення ідеальної держави, побудованої на основі розуму і наукових даних. Серед філософів-стоїків було немало високоосвічених людей. У II - І ст. до н.е. широкою популярністю користувався Панецій (180 - 110 pp. до н.е.) і Посидоній з Апамеї (135 - 51 pp. до н.е.). Вони поєднували глибоку філософську освіту з широким знанням спеціальних дисциплін. Наприклад, Посидоній відомий як філософ, математик, природознавець та історик.

Стоїки впливали також на практичну політику як радники царів і державних чиновників. Деякі стоїки захоплювалися пізньою близькосхідною астрономією, що у період уже Римської імперії привело до переродження стоїцизму, який перейшов до проповідей пасивного ставлення до життя. Таким був, наприклад, стоїцизм римських філософів Сенеки і Марка Аврелія.

Філософія стоїків мала своїх прихильників у різних країнах Середземномор'я; так, учнем Зенона був карфагенянин Герилл. Причиною такої популярності було те, що стоїки протиставляли видимій невлаштованості стрункість і організованість світу, включали індивідуума, який усвідомив свою відособленість, у систему світових зв'язків.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ
  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря