Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

Культура Античності


ПОХОДЖЕННЯ ЕТРУСКІВ ТА ЇХНІЙ СОЦІАЛЬНО- ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ


За періодом Вілланови, починаючи з VIII ст., наступила етруська епоха, яка представлена археологічними пам'ятками головним чином в Етрурії. Назва цього народу, прийнята в історичній науці, взята в латинських авторів, які називали його етрусками або тусками. Греки ж іменували їх тирренами чи тирсенами, а самі етруски звали себе расенами. Від етрусків збереглося багато некрополів, залишків міст, будівель, начиння, творів образотворчого мистецтва, близько 11 тисяч написів, які досить легко читаються, бо етруський алфавіт подібний до грецького. Одна з найбільших рукописних етруських пам'яток називається "лляна книга" (liber linteus), бо написана на лляній тканині. Найбільш ранні з відомих нам етруських написів належать до VII ст. до н.е., найпізніші - до І ст. до н.е.

Проблема етрусків належить до найскладніших і суперечливих проблем античної історії, антропології і лінгвістики сьогодення. Вона складається з трьох питань: 1) походження етрусків; 2) час їхньої появи в Італії; 3) дешифрування етруської мови.

Частина етрускологів вважають мову етрусків залишком староєвропейських мов стародавнього населення Середземномор'я, інші відносять етруську мову до індоєвропейської групи. Труднощі полягають у тому, що етруські тексти переважно короткі й однотипні за змістом. Тому встановлено точне значення лише 100 слів.

Ключ до розуміння етруської мови шукали різними способами. Перш за все в епоху Відродження використовувався етимологічний метод, за яким етруські слова зіставлялися зі словами інших мов.

Етруську мову спочатку порівнювали з давньоєвропейською, а впродовж XIX і

Етруський алфавіт

Етруський алфавіт

XX ст. - з латинською та іншими італійськими мовами, а також зі старогрецькою, кельтською, російською, вірменською, африканськими і кавказькими. Ще в 1899 р. Вільгельм Томпсен висловив припущення про близькість етруської мови до групи кавказьких мов. Ця гіпотеза була підтверджена і розвинена М. Я. Марром, який відносив етруську мову до яфетичної системи.

Досить цікавою є версія про зв'язок етруської мови з італійськими говірками (сабінськими та сабелльськими). Деякі сабінські і латинські слова явно етруського характеру. Наприклад, римські чоловічі імена із закінченням на a: Sulla, Cinna, Catilina, Perperna. Назви трьох старовинних римських триб (Рамни, Тиції, Люцери) відповідають етруським родовим іменам (rumulna, tide, luchre). А імена "Рим" (Roma) і "Ромул" (Romulus) мають близьку аналогію з етруськими rumate.

Пов'язана етруська мова і зі Сходом. У 1855 р. на о. Лемнос (Мала Азія) знайдено епітафію (надгробний напис) мовою, близькою до етруської У XX ст. утвердилася комбінована методика, суть якої полягає в спробі пояснення етруських текстів, виходячи з їхнього загадкового характеру і призначення. Шляхом комплексних методів ідуть і сучасні дослідники. Так, болгарський вчений В. Георгієв – прибічник приналежності етруської мови до індоєвропейської сім'ї, вважає, що вона споріднена з хетською. Ряд дослідників підкреслюють генетичний зв'язок етруської з кавказькими і малоазійськими мовами (В. В. Іванов, І. М. Дьяконов). Італійський лінгвіст Дж. Девото висунув гіпотезу про індоєвропейський характер етруської мови, вважаючи її в основі середземноморською, але з вкрапленнями індоєвропейської лексики. Наявність різних компонентів у складі етруської мови визнають тепер багато лінгвістів. При цьому визнається поєднання кавказько-малоазійського шару з індоєвропейським, зокрема з пелазьким (Р. Гордезіані).

Зовсім недавно, у другій половині XX ст., археологи здійснили сенсаційне відкриття - в районі давнього міста Пирги (50 км від Рима) були знайдені три золоті таблички, покриті етруським та пунічним письмом. Дві з них були виготовлені і скріплені одночасно, тобто могли містити ідентичний текст. Якщо б це було так, ми мали б двомовний напис (білінгву) і пунічний текст міг би суттєво допомогти при дешифруванні тексту етруського. Проте, на жаль, ця надія не справдилася – тексти близькі один до одного за змістом, але зовсім не ідентичні, і тому не можна за допомогою одного з них дешифувати другий.

Із питанням про характер етруської мови тісно пов'язана і проблема походження етрусків. Вона з'явилася ще у стародавніх греків та римлян і стала предметом спеціального вивчен-

Клавдій

ня. Так, імператор Клавдій написав першу відому нам етрускологічну працю в 20 книгах, яка, на жаль, була повністю втрачена. А в античній традиції збереглися три погляди на походження цього загадкового народу.

Геродот розповідає, що вони прийшли з Лідії ще в XIII ст. до н.е. Частина лідян через голод відправилася морем на захід під проводом Тиррена (сина царя). Вони прибули в країну умбрів, заснували міста і живуть в Італії до сьогодення [Історія, І, 94]. Подібно до Геродота вирішували питання Страбон, Пліній Старший і Тацит. Римські історики називали Тибр Lidvas amnis (Лідійською рікою), а самі етруски визнавали свою спорідненість з лідійцями. На цей факт посилалася депутація м. Сард у римському сенаті при імператорі Тиберіі.

Гелланік Лесбоський ще до Геродота висловив переконання, що давнє населення Греції - пеласги - були вигнані еллінами з Балкан, приплили в гирло р. По Адріатичним морем і рушили в глиб країни, заселивши Тирренію.

Прихильником туземного походження етрусків був Діонісій Галікарна- ський: "Тиррени нізвідки не приходили, а були народом місцевого походження, і тому неправильно ототожнювати етрусків з пеласгами чи лідійцями. Етрусками римляни називали разенів, які жили в Етрурії. Був час, коли латинів, умбрів, авзонів та інші народності греки називали етрусками" [Римські старожитності, І, 26-31].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ
  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря