Поряд з театром і всенародними святами велике виховне значення у грецьких полісах, особливо в демократичних Афінах, мало пластичне мистецтво - архітектура і скульптура, яке щодня безпосередньо впливало на зір, відчуття і розум людини, виховувало відчуття прекрасного, гармонічного і возвеличеного. Воно вийшло з практичної діяльності, з ремесла, і на певному етапі відокремилося в самостійну художню галузь. Виділення мистецтва з ремесла передбачало не лише високий культурний рівень, але й відповідний високий ступінь технічної майстерності, удосконалення інструментів і вміння користуватися матеріалом. Високого рівня досягла обробка каменю і тесання мармурових плит, з яких будувалися стіни найзначніших храмів. Суха кладка (без будівельного розчину) вимагала особливо ретель-
План Мілета після 450 р. до н.е.
ної роботи. Було вдосконалено виливання бронзових статуй і різьбу мармурових скульптур. Особливо характерною була хрисоелефантинна техніка (золото-слоновокісткова). Статуї мали складний дерев'яний каркас; частини, які передавали оголене тіло, облицьовувалися пластинами зі слонової кістки, щільно підігнаними одна до одної; волосся й одяг виконувалися із золотих смужок; очі виготовлялися з дорогоцінного каміння.
Розвиток архітектури був тісно пов'язаний зі станом теорії і практики містобудування, заснуванням і благоустроєм нових та старих міст. Вищим досягненням грецького містобудування була розробка концепції регулярного міста, тобто будівництво міського центру за продуманим планом. Основні положення регулярного міста були розроблені Гіпподамом з Мілета і отримали назву гіпподамового міста. Він передбачав поділ міської території з вулицями (4-7 метрів завширшки), які перетиналися під прямим кутом, на житлові квартали. Передбачалося виділення міського центру, забудованого громадськими спорудами (храмами, приміщеннями для посадових осіб, портиками для прогулянок), торгової площі агори (інколи громадський центр співпадав з агорою). Якщо місто розташовувалося на морському березі, то прибережна частина оформлялася в портовий район з верф'ями, доками і складами. Як обов'язкові елементи у місті були театр, стадіон і гімнасії. До міста підводилася вода по спеціальному водогону, від основного каналу вода розподілялася по трубах у різні райони міста до спеціальних колодязів, звідки жителі брали воду для своїх потреб. Нечистоти відводилися з допомогою каналізації за межі міста.
Парадним і релігійним центром міста був Акрополь, де розміщувався храм головного божества - покровителя даного міста. Сюди вела дорога священних процесій під час свят, тут здійснювалися найурочистіші жертвопринесення. У V - IV ст. до н.е. практично у всіх містах виникають міцні оборонні споруди, система фортечних стін з баштами.
Пройшовши тривалий шлях розвитку, у V ст. до н.е. значних успіхів досягає грецька архітектура, яка базувалася на основі так званої ордерної системи (від ordo - порядок, будова), що стала великим завоюванням європейського пластичного мистецтва, про що вже згадувалося раніше. Два основних типи ордерів: дорійський та іонійський - сформувалися ще в VII - VI ст. до н.е., а в V - IV ст. до н.е. з'явився гарніший, вишуканіший і пишніший коринфський ордер.
Основні грецькі архітектурні ордери
Дорійська колона створювала вигляд міцної опори: розміщена на "стилобаті" ("стовп", "колона" та "крокую", "іду"), тобто на верхній сходинці цоколя; вона, прикрашена лише строгими "канелюрами" (від франц. - cannelure) - вертикальними жолобками у стовбурі, потовщена знизу. Її верхівка проста "капітель" (capitellum - потовщений кінець), на яку спиралося горизонтальне перекриття.
Іонійський ордер здавався легшим. Його колона, що мала п'єдесталом "базу" (basis-основа), звужувалася до верху уже не так помітно. Особливу вишуканість їй надавали канелюри (24 штуки), що розділялися доріжками, і капітель, яку витончено увінчували два завитки-волюти (від voluta - завиток). Стовп підіймався на висоту 8,5 - 9,5 діаметрів своєї основи.
Колони коринфського ордера нагадували іонійські, але були дещо витягнутими, а капітель прикрашалася ошатним рослинним орнаментом (від ото - прикрашаю).
У той же час грецькі архітектори починають застосовувати змішання різних ордерів в одному будинку, вносять елементи легкості і витонченості в дорійський стиль і додають великої ошатності й величі іонійському ордеру. Значне поєднання різних архітектурних стилів розширило можливості грецьких будівельників, дозволило їм створити численні шедеври грецької і світової архітектури.
Основою розвитку грецької архітектури був храм - загалом найдосконаліша будівля, в якій проживало прекрасне божество. Були розроблені найрізноманітніші типи храмових будівель: від скромних на честь героїв до величних храмів, присвячених головним богам. Храмові приміщення залежно від кількості колон поділялися на декілька типів: храм "в антах" (дві колони перед головним входом), простіть (чотири колони), амфіпростиль (колони підтримують портик перед головним входом і такий же портик був розміщений з протилежного боку),
Типи грецьких храмів
Пропілеї афінського Акрополя
периптер (колони оточували храмове приміщення з усіх 4-х боків, утворюючи круговий портик), подвійний периптер (портик навколо всіх 4-х боків храму підтримувався подвійним рядом колон).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА“ на сторінці 1. Приємного читання.
