Посейдон з дельфіном. Статуя IV ст. до н.е.
Посейдон
ний німфами, які йому прислуговують. Річковим богам будували храми і жертовники, приносили їм у жертву биків або коней. "Нехай ніхто, - пише Гесіод, - не насмілиться перейти річку, поки не помолиться, дивлячись на її ясну воду, поки не вмочить рук у її милій прозорій хвилі".
Річки у Греції невеликі, але під час розливу вони стають грізними, накидаються на поля, виноградники з силою і стрімкістю розлюченого бика. Тому річкових богів іноді зображували як биків або людей з рогами бика. Частіше траплялося зображення бога річки як поважного бородатого діда, який лежить серед комишів, спершись на урну, з якої витікає струмінь води, а довкола бавляться малі діти - символ урожаю.
Аїд (Плутон)
Син Кроноса і Реї, рідний брат Зевса, Посейдона і Деметри. Після розподілу світу отримав підземне царство мертвих. У грецьких міфах Аїдом часто називають саме царство мертвих (звідси російське - "ад", пекло, куди нібито потрапляють душі грішників).
При вході у пекельне царство товпляться дивовижні і страшні постаті. Там Сум походжає у супроводі своїх сестер - Турбот. Бліді Хвороби і злиденна Старість, вічно тремтлива Тривога і обдерта Нужда тиняються по закутках. Праця розмовляє зі Смертю.
Війна йде під руку із Чварою. Далі на гілках береста сидять Сни і Марення. Під деревом лежить страшенний ледар, сторукий велетень Бріарей.
Звідсіля починаються болота і драговини Ахерону (річки скорботи), води якої зливаються з потоками Стіксу, що дев'ять разів оперізує все підземелля. Її чорними непорушними водами клянуться олімпійці. Одним рукавом Стікс впадає у річище Коціта (річки плачу), звідки бере початок Лета - ріка забуття. Той, хто нап'ється з неї води, забуває про все, що бачив і пережив на землі.
Щоб дістатися до царства мертвих, душа мусить переплисти всі ці ріки. Але сама вона цього не може зробити. Отже, треба просити Харона, щоб перевіз на той бік. Син Ночі у чорному човні впускає лише душі тих, хто має чим заплатити. За перевіз бере обол - дрібну мідну монету. Тому небіжчику під час похорону вкладали в уста монету.
Річка Ахерон, яка тече в загробне царство
Аїд і Персефона. Фрагмент розпису кіліка V ст. до н.е.
Назустріч переправленим виходить Цербер - потворний пес з трьома пащами. Йому треба кинути спечене на меду тістечко, щоб він угамувався. Суддями підземного царства є три царі: Мінос, Еак і Радамант. Перед ними стають душі, а вони зважують їхні лихі і добрі вчинки. Після вироку тіні відходять туди, де їм призначено залишатися назавжди.
Палац володаря підземного царства оточений потрійним кільцем оборонних мурів. Під мурами тече вогненний потік - Пірифлегетон. У простій чорній залі стоїть золотий трон, а на ньому сидить бог Аїд - на голові зубчаста корона, у правій руці жезл. Поруч нього - дружина Персефона. Під наглядом міститься зловісний Тартар - місце найжорстокіших кар для злочинців. Охороняють його Еринії, три страхітливих сестри - втілення немилосердних і невблаганних докорів сумління; вони переслідують злочинців і на землі, і в пеклі. Звідси також виходить на світ злий дух Евріном, який пожирає тіла померлих, і від них залишаються лише голі скелети. Полігнот зобразив його на своїй картині темно- синім, схожим на мух, що живляться стервом.
Душа того, чиє життя три судді визнають праведним, вирушає на острів Блаженних, де панує вічна весна і життя проходить у бенкетах, прогулянках і розвагах. Місце для бенкетів розташоване на т. зв. Єлисейських полях. Про таке затишне місце зустрічі великих людей мріяв Сократ, про нього говорив Платон, його оспівував Вергілій в "Енеїді", а через багато століть – Дайте.
Таємничий бог Аїд рідко з'являвся на землі. До того ж він мав чарівну шапку з собачої шкури, яка робила його невидимим. Він знав, що його вигляд не може бути приємним ні людям, ані богам, тому він не брав участі навіть в олімпійських бенкетах. Його імені намагалися не вимовляти. Шану йому віддавали лякливо, ніби потай, у гротах і печерах, де смерділо сіркою. У жертву йому приносили барана з чорним руном. Кров жертви випускали в отвір у землі, а самого барана цілком спалювали, щоб хто-небудь, з'ївши шматок м'яса, мимоволі не піддався владі Аїда.
Храм бога пекла був в Еліді і його відчиняли раз на рік, а заходив туди лише жрець. Більше ні храмів, ні святилищ, ні жертовників Аїду не будували, бо люди воліли, щоб він забув про них. Лише з V ст. до н.е., під впливом елевсинських містерій, грізна постать Аїда стала трохи благороднішою. Його почали називати Плутоном або роздавачем багатств. Він став одним із богів урожаю, завдяки яким зерно, вкинуте в землю, не гине, а розвивається. Аїд перетворився у втілення прихованих сил, які керують смертю і воскресінням.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ“ на сторінці 8. Приємного читання.
