РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

Культура Античності

У коло інтересів греків все більше входили проблеми етики, пошук прийнятних для всіх громадян норм поведінки. Недаремно афінський тиран Гіппарх, син Пісистрата, звелів висікти повчальні сентенції навіть на каміннях, що відзначали відстань на дорогах Аттики. Саме до цього часу належить легенда про діяльність семи мудреців, до числа яких переважно включали Фалеса із Мілета, Солона з Афін, Біанта із Прієни, Піттака Мітиленського, Клеобула із Лінда, Періандра Коринфського і Хілона із Спарти. Інколи до їхнього числа включали Місона з Хен, Анахарсіса зі Скіфії або Епгменгда з о. Крит. Саме їм приписують знамениті афоризми: "Пізнай себе", "Нічого занадто!", "Важко залишатися доброчесним", "Заводити друзів не спіши, а завівши не кидай", "Старість шануй", "Людину видає влада" тощо.

Людина архаїчної епохи звертає свою увагу до богів, очікуючи від них справедливого рішення, покарання злих і нагороди доброчесним. Так, Гесіод, гніваючись на несправедливих суддів, звертається до богині справедливості Тіхе і вірить, що Зевс покарає винних і виправить несправедливі вироки. І Солон переконаний, що його рідне місто надійно захищене покровительством безсмертних богів, а Афіна Паллада простягла над містом свою опікунську руку, але нерозсудливі громадяни Афін самі гублять державу. "Боги не приймають почестей від злих", – говорить законодавець Залевк у вступі до свого кодексу права, бо не багаті подарунки і розкішні жертвопринесення бажані богам, а чистота і воля до справедливості.

Уявлення про зв'язок людини з богами посилюється і поглиблюється у греків одночасно з поширенням раціоналістичного мислення. У формуванні нової системи релігійних уявлень значну роль відіграло святилище Аполлона у Дельфах. Через

Солон

оракула Аполлона жерці могли пом'якшувати закони війни, припиняти кровну помсту, відмовляючи убивці в ритуальному очищенні, спрямовувати колонізаційну діяльність, давати поради під час неврожаїв, посухи, інших стихійних лих, що змушували людей звертатися за пророкуванням до піфії - жриці, через яку, як думали, віщували самі боги.

Уже в Гомера згадується щасливе загробне життя на далеких блаженних полях, що обвівалися ласкавими вітрами. Такого життя удостоювалися після смерті лише небагато любимців богів, наприклад, Радамант - суддя над померлими. А як же звичайній людині, не герою, досягти загробного блаженства? Відповідь на це давала релігія Деметри: жити чесно і справедливо, вступивши в число посвячених. У містеріях на честь богині міг брати участь кожний, навіть невільний. Найважливішим центром релігії Деметри було її святилище в Елевсині; участь у таємних обрядах обіцяла посвяченим щасливу і радісну долю в загробному житті. Посвячені називалися містами.

Нам відомо, що посвячення проходило у два етапи. Перший полягав в участі в урочистій процесії, співах і танцях вночі, на свято Великих Елевсиній. Хто пройшов перший етап посвячення, допускається до головних містерій у самому святилищі Деметри, до споглядання там драматичних сцен із життя дочки богині - Персефони, викраденої володарем підземного царства мертвих Аїдом, який одружився з нею, але навесні вона повертається до матері (згадайте міф). Як зерно, кинуте в землю, здається мертвим, але насправді проростає, народжуючи нове життя; як Персефона, йдучи у підземне царство до чоловіка, неодмінно повертається наступної весни назад, у світ родючої природи, так і людина, причетна до таїнств Деметри, буде жити і після смерті. Викрадення Персефони, плач і скорбота її матері та повернення навесні дружини Аїда назад на землю складали зміст священної драми, що супроводжувалася піснями, які знову розповідали старий міф, пояснюючи події і обіцяючи щасливу долю тим, хто отримав посвячення. Але участі у містеріях було недостатньо для

Опорна стіна і колона храму Аполлона у Дельфах

Опорна стіна і колона храму Аполлона у Дельфах

Деметра, Кора і Триптолем

Деметра, Кора і Триптолем

отримання безсмертя: головною умовою було благочестиве і праведне життя, до якої хор містів закликав посвячених і про яке говорили також елевсинські жерці, не допускаючи до участі у святах тих, хто пролив чужу кров і накликав на себе гнів богів. Після захоплення Блевсина Афінами Великі Елевсинії стали загальнодержавними святами.

Релігією, що прямо пов'язувала людину з богом, була і релігія Діоніса, який з часом зрівнявся для греків із самим Аполлоном, так що дельфійські жерці стали поділяти проголошений ними священний "піфійський" рік на дві частини: аполлонівську і діонісійську. Точно не встановлено, коли і яким чином об'єдналася з культом Діоніса ідея безсмертя людської душі, хоча, як пише Геродот, уже фракійські племена (звідти і прийшов культ Діонісія) гетів, які сповідували його культ, вірили у безсмертя душі.

Можливо, ця ідея зобов'язана своїм походженням секті орфіків (засновник Орфей, син музи Калліопи), які створили своєрідну теологічну і космологічну систему уявлень. Думали, що Орфей і його учень Мусей, син богині Селени, склали пісні про походження світу і богів. Ці легенди орфіків спростував уже Геродот (V ст. до н.є.). Орфіки уявляли собі походження всесвіту і богів так: бог Кронос створив із хаосу і ефіру срібне яйце, з якого і з'явився на світ бог Діоніс, якого називали також Еросом або Метисом. Він народив Ніч, Землю і Небо; дітьми Землі і Неба були Океан і Фетіда, згодом Крон і Рея; син Крона Зевс добився влади над усіма богами і людьми, проковтнувши Діоніса і ввібравши у себе його силу. Від Зевса богиня Персефона народила нове божество – бога вина і радості Діоніса. Після смерті, вірили орфіки, людина після довгих перетворень, переходів з однієї сутності в іншу, після суду, що відокремить добрих від злих, зможе, нарешті, з'єднатися з богом. Люди, вчили орфіки, походять від титанів, знищених Зевсом, тому в людях поєднуються два елементи - земний, ниций, і діонісівський – возвеличений, духовний. Співіснуванням цих двох елементів пояснюється вічне протиборство тіла і духу. А Діоніс допомагає людині, її духу або душі, звільнитися від титанічного, тілесного "гробу", в який душа до часу ув'язнена. Щоб досягти безсмертя і злиття з божеством, людина повинна виконувати визначені ритуали, не їсти м'ясного, брати участь в орфічних містеріях.

Орфічна система поглядів, що пов'язувала людину з богом і зробила метафізику основою етики, досягла найвищого розквіту у VI ст. до н.е. Саме тоді жив легендарний орфічний пророк Епіменід з о. Крит, який, за велінням Діоніса, здійснив ритуальне очищення Афін від крові, пролитої там під час державного перевороту на чолі з Кілоном. Ходили чутки, що Епіменід 57 років проспав чудесним сном, а потім почав пророкувати.

Гермес, Евридіка і Орфей. Рельєф V ст. до н.е.

Гермес, Евридіка і Орфей. Рельєф V ст. до н.е.

Існували й інші містичні секти, пророки і чудотворці. Наприклад, Абарис Гіперборейський, який ходив зі стрілою в руці і займався передбаченнями; Аристей із Проконнеса, який миттєво переносився з місця на місце.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ
  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря