Історія Риму й Італії є складовою частиною середземноморської історії, а сама територія Італії займає центральне місце у середземноморському світі. Хоча вже з III ст. до н.е. Рим вийшов далеко за межі Апеннінського півострова, основою римської економіки, базою римської експансії, центром політичного життя, головним осередком римської культури залишалася Італія. Італія, як і Греція, – благодатна країна, з м'яким, помірним кліматом, який вимагав від людини постійної праці для комфортного існування, але щедро винагороджував за це. Ще в сиву давнину греки вживали назву "Італія", початково розуміючи під нею лише південь Апеннінського півострова, який ряснів багатими пасовищами. Сама назва походить від слова "vitulus" - теля, бичок. Звідси й пішла назва "Vitalia" або "Italia" - дослівно "країна телят". З III ст. до н.е. вона поширилася на весь Апеннінський півострів, а в І ст. до н.е. сюди була включена й північна частина сучасної Італії до Альпійських гір.
Апеннінський півострів - середній з трьох європейських півостровів (Балканського, Апеннінського, Піренейського), який розрізає Середземне
Кампанія
море на три частини, простягається смугою в тисячу кілометрів з півночі на південь, досягаючи в середній частині ширини близько 150 км. Північним кордоном Італії були Альпи. Оточена з трьох інших боків морями, які пов'язували її з тодішнім світом, вона органічно поєднувала в собі якості континентальної і морської країни. Зі сходу Апеннінський півострів омивався Адріатичним, з півдня - Іонійським, а з заходу - Тирренським і Лігурійським морями, які складали частини Середземного моря, що часто античними авторами називалося "внутрішнім" і навіть "нашим".
Балканський півострів повернений обличчям на схід, а Апеннінський - на захід. Як для Еллади епірське і акарнанське узбережжя, так і для Італії узбережжя апулійське і мессанське мали другорядне значення. Між тим в Елладі давляться на схід Аттика і Македонія, області, що послужили фундаментом для її історичного розвитку, в Італії обернені на захід і Етрурія, і Лаціум, і Кампанія. Отже, незважаючи на те, що ці два півострови розташовуються по сусідству і пов'язані майже братерськими зв'язками, вони ніби відвертаються один від одного.
Берегова лінія Апеннінського півострова була менш порізаною, ніж південне узбережжя Балкан. В Італії не було великої кількості зручних гаваней, які сприяли розвитку судноплавства в Греції. Однак за своєю побудовою східний берег Апеннін значно відрізнявся від західного. Від Анкони до Брундизія він скелястий, малопорізаний і пустельний. Західний же мав порізанішу берегову лінію і декілька зручних бухт. Найзручніші бухти Тирренського моря розміщувалися в Неаполітанській затоці, де були порти Неаполь і Путеоли, а також у гирлі Тибру, де виникла гавань Остія. У цьому й полягала причина раннього і швидкого розвитку західного узбережжя та виникнення там великої кількості міст.
Уздовж узбережжя Адріатичного моря тягнулася намивна смуга, яка переходила в мілини, що не дозволяли кораблям ставати на якір ближче кількох кілометрів від берега. Мілини утруднювали перехід кораблів до чудової природної гавані, де був розміщений порт Брундізій.
Усі моря були бідні на острови. Південь Італії лише вузькою Мессенською протокою відділявся від родючого о. Сицилія, що в геологічному відношенні ніби був продовженням материка, нагадував підошву чобота і розташовувався лише за 150 км від узбережжя Африки. На північ від Сицилії розташовувалися великі острови Корсика і Сардинія, групи дрібних Ліпарських
Сиракузи – столиця Сицилії
і Егатських островів і невеликі - Капрея (сучас. Капрі) та Ільва (сучас. Ельба).
Площа Італії перевищувала 300 тисяч кв. км. За географічними та історичними особливостями її прийнято поділяти на три частини: Північну, Середню і Південну.
Північна Італія (сучас. Ломбардія), яка омивалася р. Падус та її притоками і розташовувався між двома гірськими масивами - Альпами та
Апеннінами, – складалася з трьох областей: Лігургі (Liguria); Цизальпійської Галлгі (Gallia Cisalpina), яка розпадалася на Транспаданську (Transpadana) та Циспаданську (Cispadana) Галли; Венеції (Venetia).
Середня Італія - між ріками Рубіконом (Rubica) і Макрою (Macro) на півночі і Френто (Frento) та Силаром (Silaris) на півдні - включала 6 областей: Етрурію (Etruria), Лацій (Latium), Кампанію (Campania), Умбрію (Umbria), Піцен (Picenum), Самній (Samnium).
До складу Південної Італії входили чотири області: Апулія (Apulia), Калабрія (Calabria), Луканія (Lucania) і Бруттій (Bruttium).
При загальній схожості кожна з областей Італії мала індивідуальні особливості, які зберігалися впродовж усієї історії. Це стосується насамперед Північної Італії, що мала помірний клімат і тривалий час утримувала свою самостійність.
Італійський рельєф досить різноманітний.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.
