Грецький вплив особливо відчутний у системі римської освіти, в основі якої лежала риторика.
Програма навчання охоплювала три стадії. Апулей називав їх "чашами Муз": "Перша - чаша вчителя читання, література - закладає основи; друга – чаша граматика – постачає знаннями; третя - чаша ритора - озброює красномовством. Більшість не йде далі цих трьох кубків" [Апулей. Флориди, XX].
Бронзова лічильна дошка
Літератори працювали у початковій школі: це були переважно греки, освічені раби або вільновідпущеники, які найбільш примітивними методами вчили читати і писати.
Під керівництвом учителя арифметики - калькулятора - діти навчалися рахувати, спочатку на пальцях, причому пальці лівої руки служили для позначення одиниць і десятків, а пальці правої - сотень і тисяч; користувались також камінчиками – простою рахівницею.
Згодом дитина вступала до школи більш високого рангу, що приблизно відповідало нашій середній школі, де вона займалася під керівництвом вчителя - граматика. Програма навчання включала в себе читання, розбір текстів і правил стилістики творів поетів і прозаїків, музику, астрономію, філософію, геометрію, мову тощо.
На третьому етапі до навчання підключався вчитель красномовства. Програма навчання була важкою і обширною: складалася з теорії ораторського мистецтва і з практичних вправ, що передбачали підготовку промов на задану тему з історії, міфології, літератури, суспільного життя. Вправи мали дві форми: свазорії - промови, проголошувані однією людиною на будь- яку тему, і контроверсіі - поєднання промов обвинувача і захисника.
В Римі існували молодіжні організації, починаючи з II ст. до н.е. Вони називалися "Ювенес" або "Ювентус" - "молоді", "молодість", а в провінції - "Колегіум ювентутіс". Розширення їх мережі пов'язувалося з виникненням усе нових шкіл. Організація нагадувала деякою мірою афінську ефебію раннього періоду, проте участь у ній була добровільною, а не обов'язковою, як в Афінах. Крім того, вони базувалися на колегіальних началах і не мали спеціально призначеної адміністрації. Очолював групу магістр - префект або куратор; вправи й інші заняття не носили військового характеру.
Дівчата з багатьох сімей вчилися вдома, бідніші ж ходили до школи разом з хлопцями. Тобто існувало спільне навчання за обов'язковою програмою. За свідченням Тита Лівія [Від заснування міста, ПІ, 44], уже в V ст. до н.е. з розширенням програми, тобто введенням двоступеневої системи освіти, жінки почали розширювати свої пізнання, навчаючись,
Сцена зі шкільного життя
однак, удома. Від дівчат освіченість і начитаність навіть вимагалися: "puella docta" - "вчена дівчина" - було бажаним компліментом. Освіта була необхідна жінкам перш за все для участі в громадському житті, наприклад, у загальних зборах громадян. Крім того, дівчата повинні були дбати про свій інтелектуальний розвиток і як майбутні матері, бо неодмінною умовою навчання дитини було навчання її батьків [Квінтиліан. Виховання оратора, І, 1, 6]. Жінки повинні були розбиратися в астрономії, математиці, філософії тощо. Тому освічених жінок у Римі було достатньо. Наприклад, Корнелія, дружина Помпея Великого, зачитувалася творами філософів і була вельми обізнана в географії. Семпронія, замішана у змові Катиліни, добре володіла грецькою мовою. Лівія, дружина Августа, володіла таким інтелектом, що сам Август перед особливо важливими розмовами з нею робив для себе спеціальні помітки, бажаючи мати завчасно підготовлені відповіді, щоб його не застали зненацька.
Навчалися жінки й ораторському мистецтву і навіть застосовували ці навики на практиці, частіше всього у своїх особистих, домашніх справах, а інколи і в справах громадських: Гортензія, дочка оратора Квінта Гортензія, своїм красномовством добилася зменшення податків, встановлених для жінок. Поте промови римських матрон у своїх приватних справах громадська думка засуджувала: вважалося, що це є свідченням надмірного зухвальства і нахабства.
Розвиток ораторського мистецтва перебував у тісному зв'язку із суспільно-політичними умовами римського життя II - І ст. до н.е. Уміння публічно виступати нерідко визначало успіх у народних зборах і передуючих їм сходках, у сенатських засіданнях і в судових комісіях. Полководець повинен був уміти звернутися з промовою до своїх солдатів тощо. Тому в 16 років, після закінчення граматичної школи, юнак одягав чоловічу тогу і приступав до спеціальних занять з риторики під керівництвом грецьких ораторів чи латинських учителів красномовства. Риторська освіта доповнювалася вивченням римського права під керівництвом провідних юристів. Деякі знатні римляни завершували освіту в грецьких культурних центрах (Афінах, Родосі, Пергамі, Массилії).
Римські оратори внесли мало нового в теорію красномовства; вони розробляли лише принципи, уже сформульовані їхніми грецькими попередниками, але, наслідуючи їхні приклади, створили видатні зразки латинського красномовства. Ораторські прийоми вдосконалювалися й ускладнювалися. Теоретики ораторського мистецтва вважали недостатнім, якщо оратор добре говорив латиною. Він повинен був уміти міркувати і навчати, змушувати людей здригатися: аудиторія повинна була йому дивуватися, "вважати його ніби богом серед людей" [Цицерон. Оратор, І, 24, 155]. Най-
Квінт Гортензій
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА“ на сторінці 1. Приємного читання.
