РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

Культура Античності

Грецький вплив особливо відчутний у системі римської освіти, в основі якої лежала риторика.

Програма навчання охоплювала три стадії. Апулей називав їх "чашами Муз": "Перша - чаша вчителя читання, література - закладає основи; друга – чаша граматика – постачає знаннями; третя - чаша ритора - озброює красномовством. Більшість не йде далі цих трьох кубків" [Апулей. Флориди, XX].

Бронзова лічильна дошка

Бронзова лічильна дошка

Літератори працювали у початковій школі: це були переважно греки, освічені раби або вільновідпущеники, які найбільш примітивними методами вчили читати і писати.

Під керівництвом учителя арифметики - калькулятора - діти навчалися рахувати, спочатку на пальцях, причому пальці лівої руки служили для позначення одиниць і десятків, а пальці правої - сотень і тисяч; користувались також камінчиками – простою рахівницею.

Згодом дитина вступала до школи більш високого рангу, що приблизно відповідало нашій середній школі, де вона займалася під керівництвом вчителя - граматика. Програма навчання включала в себе читання, розбір текстів і правил стилістики творів поетів і прозаїків, музику, астрономію, філософію, геометрію, мову тощо.

На третьому етапі до навчання підключався вчитель красномовства. Програма навчання була важкою і обширною: складалася з теорії ораторського мистецтва і з практичних вправ, що передбачали підготовку промов на задану тему з історії, міфології, літератури, суспільного життя. Вправи мали дві форми: свазорії - промови, проголошувані однією людиною на будь- яку тему, і контроверсіі - поєднання промов обвинувача і захисника.

В Римі існували молодіжні організації, починаючи з II ст. до н.е. Вони називалися "Ювенес" або "Ювентус" - "молоді", "молодість", а в провінції - "Колегіум ювентутіс". Розширення їх мережі пов'язувалося з виникненням усе нових шкіл. Організація нагадувала деякою мірою афінську ефебію раннього періоду, проте участь у ній була добровільною, а не обов'язковою, як в Афінах. Крім того, вони базувалися на колегіальних началах і не мали спеціально призначеної адміністрації. Очолював групу магістр - префект або куратор; вправи й інші заняття не носили військового характеру.

Дівчата з багатьох сімей вчилися вдома, бідніші ж ходили до школи разом з хлопцями. Тобто існувало спільне навчання за обов'язковою програмою. За свідченням Тита Лівія [Від заснування міста, ПІ, 44], уже в V ст. до н.е. з розширенням програми, тобто введенням двоступеневої системи освіти, жінки почали розширювати свої пізнання, навчаючись,

Сцена зі шкільного життя

Сцена зі шкільного життя

однак, удома. Від дівчат освіченість і начитаність навіть вимагалися: "puella docta" - "вчена дівчина" - було бажаним компліментом. Освіта була необхідна жінкам перш за все для участі в громадському житті, наприклад, у загальних зборах громадян. Крім того, дівчата повинні були дбати про свій інтелектуальний розвиток і як майбутні матері, бо неодмінною умовою навчання дитини було навчання її батьків [Квінтиліан. Виховання оратора, І, 1, 6]. Жінки повинні були розбиратися в астрономії, математиці, філософії тощо. Тому освічених жінок у Римі було достатньо. Наприклад, Корнелія, дружина Помпея Великого, зачитувалася творами філософів і була вельми обізнана в географії. Семпронія, замішана у змові Катиліни, добре володіла грецькою мовою. Лівія, дружина Августа, володіла таким інтелектом, що сам Август перед особливо важливими розмовами з нею робив для себе спеціальні помітки, бажаючи мати завчасно підготовлені відповіді, щоб його не застали зненацька.

Навчалися жінки й ораторському мистецтву і навіть застосовували ці навики на практиці, частіше всього у своїх особистих, домашніх справах, а інколи і в справах громадських: Гортензія, дочка оратора Квінта Гортензія, своїм красномовством добилася зменшення податків, встановлених для жінок. Поте промови римських матрон у своїх приватних справах громадська думка засуджувала: вважалося, що це є свідченням надмірного зухвальства і нахабства.

Розвиток ораторського мистецтва перебував у тісному зв'язку із суспільно-політичними умовами римського життя II - І ст. до н.е. Уміння публічно виступати нерідко визначало успіх у народних зборах і передуючих їм сходках, у сенатських засіданнях і в судових комісіях. Полководець повинен був уміти звернутися з промовою до своїх солдатів тощо. Тому в 16 років, після закінчення граматичної школи, юнак одягав чоловічу тогу і приступав до спеціальних занять з риторики під керівництвом грецьких ораторів чи латинських учителів красномовства. Риторська освіта доповнювалася вивченням римського права під керівництвом провідних юристів. Деякі знатні римляни завершували освіту в грецьких культурних центрах (Афінах, Родосі, Пергамі, Массилії).

Римські оратори внесли мало нового в теорію красномовства; вони розробляли лише принципи, уже сформульовані їхніми грецькими попередниками, але, наслідуючи їхні приклади, створили видатні зразки латинського красномовства. Ораторські прийоми вдосконалювалися й ускладнювалися. Теоретики ораторського мистецтва вважали недостатнім, якщо оратор добре говорив латиною. Він повинен був уміти міркувати і навчати, змушувати людей здригатися: аудиторія повинна була йому дивуватися, "вважати його ніби богом серед людей" [Цицерон. Оратор, І, 24, 155]. Най-

Квінт Гортензій

Квінт Гортензій

Аппій Клавдій Цек (Сліпий)

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА
  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря