Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Культура Античності


РИМСЬКА ДЕРЖАВА І СУСПІЛЬСТВО IV - V СТ.


Адміністративні, військові й економічні реформи, проведені в Римській імперії на рубежі III - IV ст., під час правління імператора Діоклетіана (294 - 305 pp.), уродженця Іллірії, возведеного на престол армією, змогли продовжити існування гігантської держави більш як на 100 років. Принципат, як форма правління, був змінений домінантом: імператорська влада набула характеру абсолютної монархії, а імператори стали називати себе не "принцепсами", а "домінусами" - государями, панами і їм віддавали божественні почесті. Імператор вважався віднині беззастережним володарем усього вільного і залежного населення держави, у придворний церемоніал увійшов звичай колінопреклоніння перед монархом (проскінези) і т.п.

В адміністративному відношенні імперія була поділена на дві частини – західну і східну, причому Італія остаточно втратила привілейоване становище центру імперії.

Якщо при Траяні, на початку II ст. н.е., провінцій було 45, то тепер їх стало 108, але не шляхом нових територіальних придбань, а через поділ старих великих провінцій. Сам Діоклетіан узяв собі в управління східну частину Імперії з центром у Нікомедії на північно-східному узбережжі Малої Азії; західну ж частину він доручив своєму співправителю Максиміану з резиденцією у Медголанг (сучас. Мілан) у Північній Італії. Діоклетіан і Максиміан прийняли титул

Тетрархія

"август" і взяли собі помічників-заступників з титулом "цезар". Таким чином була створена система тетрархи (чотиривладдя).

Постійна небезпека з боку варварів змусила провести і військову реформу. Чисельність армії була значно збільшена: віднині латифундисти змушені були поставляти рекрутів із числа рабів, колонів і вільновідпущеників. На військову службу стали приймати і цілі загони варварів - федератів. Крім того, щоб зробити армію мобільнішою, її поділили на прикордонні частини, що розміщувалися в укріплених центрах на кордонах Імперії, і рухомі (мобільні), резервні, які могли б легко перекидатися на ту ділянку кордону, де виникла небезпека.

Діоклетіаном були встановлені межі, вище яких не могли зростати ні ціни, ні заробітна плата. Це було сильним ударом влади по спекуляції, а одночасні монетна і податкова реформи дозволили затримати розвиток економічної і соціальної кризи.

Спадкоємець Діоклетіана Константан продовжив курс реформ. Імперію поділили на чотири префектури: Схід, Іллірія, Італія та обидві Галлії. Цивільну адміністрацію у провінціях відокремили від військової, щоб завадити воєначальникам захоплювати владу. У 313 р. Константин з Ліцинієм у Медіолані проголосив едикт, що визначав рівноправ'я християнства з іншими релігіями. Це стало першим кроком до перетворення християнства у державну релігію. А заснування нової столиці - Константинополя (324 р. н.е.) - призвело до втрати Римом значення столиці світу. Смерть Константина (337 р.) призвела до міжусобних війн його спадкоємців, поки країну не об'єднав його син Констанцій. Його двоюрідний брат Юліан Відступник (361 - 363 pp.) намагався відновити язичницьку релігію, але його наступник - Іовіан (363-364 pp.) знову відродив християнство.

При наступних імператорах (Валентиніан І, Валент) натиск варварів посилився. У 378 р. при Адріанополі, у Фракії, вестготи завдали імперії нищівної поразки: загинули імператор Валент, кращі легіони та їхні командири. Після цього охорону кордонів Імперії довелося доручати варварам-найманцям. Імператор Феодосій І віддав вестготам територію Іллірії як федератам (союзникам). Після його смерті (325 р.) західну частину Імперії отримав його 11-й син Гонорій, східна дісталася 18-річному Аркадію. Епоха Гонорія (395 - 423 pp.) була початком розпаду

Валент П

Валент П

західної частини Римської імперії. У 408 р. вестготи Алариха захопили Норик і Паннонію, а через два роки зруйнували Рим.

У 407 р. римляни покинули Британію, а ще через два роки вандали, свеви й алемани захопили Італію, а вестготи - Галлію; у 429 р. вандали з Іспанії переселилися в Африку, де створили свою державу, вождь якої Гейзерих у 455 р. зруйнував Рим (звідси і поняття "вандалізм"). До германців добавилися гунни під орудою Аттили, і Західна Римська імперія залишилася без своїх головних провінцій. Влада імператора поширювалася лише на Італію, та й сам він залежав від вождів варварсько-германських племен, які ставили на престол своїх ставлеників. Останнім імператором став малолітній Ромул Август, за якого правив його батько - патрицій Орест. У 476 р. повсталі варвари на чолі з Одоакром здійснили переворот, а знаки імператорської влади відправили в Константинополь. Ця подія і стала завершенням історії Західної Римської імперії.

Східній Римській імперії вдалося позбавитися германських найманців і проіснувати більше тисячу років під назвою Візантія. Реформи Діоклетіана і Константина загальмували процес розкладу Імперії, але не змогли його зупинити. На фоні кризи рабовласницької системи зміцнювало свої позиції християнство. У 392 р. Феодосій І офіційно заборонив язичницькі культи, і християнство стало єдиною релігією, що досить сильно вплинула на культуру, побут, світогляд та ідеологію тодішнього суспільства.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря