Суттєві зміни сталися і в літературі елліністичного періоду. Літературний процес продовжив традиції класичного часу і відображав істотні зміни у соціально-духовній сфері тієї епохи: з'являються нові форми у поезії і прозі, дещо занепадає драматургія і публіцистика, збільшується коло авторів. З елліністичного часу до нас дійшли імена більш як 1100 письменників різних жанрів, що свідчило про зростання потреб читача і значення літератури серед широких мас.
Розвитку літератури сприяла також поява матеріалу письма - папірусу, а згодом - пергаму. Папірус, як матеріал для письма, з'явився в Греції в VII ст. до н.е. з Єгипту, сприяючи розвитку грецької літератури. Спочатку він був матеріалом дорогим, важкодоступним і отримав широке розповсюдження лише в IV ст. до н.е. Пліній Старший, посилаючись на Варрона, повідомляв, що відкриття папірусу - "паперу" елліністичної епохи - пов'язувалося з перемогами Олександра Македонського, хоча сам сумнівався у правдивості цього повідомлення: папірус єгиптяни знали ще за 3 тис. років до н.е. Пліній розповів також про виготовлення матеріалу для письма з папірусу. Гострою голкою стебло ділилося на довгі, але широкі полотна. Кращими вважалися стебла із самої серцевини, а інші поділялися за своєю якістю залежно від близькості серцевини. Папірус першого сорту призначався для книг релігійних, "ієротичних". Другий сорт називався "амфітеатральним", оскільки виготовлявся в Александрії в майстерні поблизу амфітеатру. Найгіршим папірусом
Дівчина, яка читає сувій папірусу
вважався "емпоретичний", тобто ринковий: він ішов на упакування товару як обгортковий папір. Склеювали листки на дошці, змоченій водою з Нілу, яка містила велику кількість мулу. На дошку клали поряд одну за іншою смужки папірусу, згодом на них хрест-навхрест клали поперечні смужки. Отриманий вологий лист віджимали за допомогою преса, сушили на сонці і скріплювали з іншим клеєм, щоб мати готовий сувій.
Кількість листків у сувої не перевищувала двадцять. Гладенька сторона папірусу призначалася для письма (хоча спочатку писали на обох сторонах). При згортанні сувою списана сторона папірусу мала бути всередині, завдяки чому текст зберігався краще. Тому чи іншому сорту папірусу відповідала ширина листа: у найкращих папірусах вона доходила до 23,5 см, в інших складала 20. Залежно від тексту папіруси були довшими або коротшими. Деякі сягали 8 м у довжину, довшими не робилися, оскільки тримати в руках такий величезний сувій було важко. В одній строфі містилися від 35 до 40 букв: стільки вміщала в себе віршована строфа, написана гекзаметром.
Готовий папірус згортали, обмотували його навколо палиці з виступаючими або загнутими кінцями. І греки, і римляни називали це "пупом" (сувоєм) - дочитати книгу до "пупа" означало дочитати її до кінця. Читач тримав сувій правою рукою і по мірі прочитання згортав її лівою рукою, намотуючи його на іншу палицю. Після прочитання належало знову перемотати всю книгу на першу палицю.
Сувої вкладали у футляри, зберігали в особливих керамічних шкатулках круглої, циліндричної форми. На палиці і на футлярі писали назву книги, щоб її легше було розшукати.
З часом серйозним конкурентом папірусу став "пергамський папір" - пергамен (спеціально оброблена теляча шкіра). Цікавою, хоча й не правдивою, є версія Плінія Старшого про походження пергаменту, згідно з якою причиною його появи було гостре суперництво у збиранні книг між єгипетським царем Птолемеєм Єпіфаном (205 - 182 pp. до н.е.) і пергамським правителем Евменом (197 – 159 pp. до н.е.). Птолемей заборонив вивіз папірусу з Єгипту і Евмену довелося шукати інший матеріал для письма. Спочатку пергамен також згортали у сувої, а згодом складали листки вчетверо, утворюючи зручні, компактні "зошити".
Писали очеретяним пером, але якщо на папірусі писали фарбами, особливою тушшю, виготовленою на основі сажі (порошок розводився водою), то на пергамені використовували чорну рідину, отриману із чорнильних горішків.
Елліністична література, відображаючи нові умови і задовольняючи нові потреби читачів,
Евмен
розвивалася на базі класичної літератури. Як і в класичний період, великий вплив на літературу мав театр і театральні вистави.
Хоча театри існували тепер у всіх містах, рівень театрального мистецтва став значно нижчим, ніж за класичного часу: театр став просто розвагою, дозвіллям, позбавленим серйозних суспільних ідей. Театральні приміщення стають грандіознішими, прикрашеними спорудами, але зазнає змін і саме театральне дійство. З постановок зникає хор, і дії розігруються лише акторами не в орхестрі, а в проксенії, підвищенні перед сценою. Змінюється і реквізит акторів: замість потворної великої маски і короткої комічної туніки використовувалися маски, наближені до реальних людських рис і повсякденного життя. Крім того, більшого значення набули декорації, покращилася театральна міміка, було введено балет. Таким чином, по мірі згасання політичного життя полісів театр з політично-виховного закладу перетворювався у видовищно-розважальний заклад, місце забави і відпочинку.
В елліністичний час продовжували ставитися трагедії на міфологічні і сучасні сюжети, але головним жанром драматургії стає побутова комедія. Серед відомих драматургів варто відзначити Лікофрона (трагедія про страждання обложеного ворогами м. Кассандрп і сатирична драма "Менедель").
Найпопулярнішим драматичним жанром епохи еллінізму стала нова комедія або комедія моралі, яка зображувала зіткнення різних характерів, наприклад, мудрого старця, хвалькуватого воїна, благородної дівчини, підступного звідника, спритного спокусника. Одним із найкращих представників цього напрямку побутової драми був поет Менандр (342 - 292 pp. до н.е.), друг Епікура. Сюжети його комедій базувалися на різних непорозуміннях і випадковостях, але відображали повсякденні турботи афінян і були далекими від політичних пристрастей класичної комедії. Повністю до нас дійшла лише одна його комедія "Буркотун", знайдена в Єгипті 1958 р.
У комедії (інший переклад назви - "Буркун") розповідається про вічно роздратованого старого Кнемона, якого покинула дружина і він залишився з дочкою. У молоду дівчину закохався син багатого сусіда, але батько проти заміжжя дочки. З Кнемоном стається нещасний випадок - він упав у колодязь, звідки його витягнули пасинок і коханий дочки. Кнемон після цього погодився на шлюб, але не побажав брати участь у загальному святкуванні Взагалі, всі комедії Менандра мають щасливе закінчення: закохані сходяться, батьки і діти знаходять одні одних. Такі розв'язки були досить рідкісними у реальному житті, але на сцені створювалися ілюзії досягнутого щастя; це була свого роду утопія, яка допомагала глядачам не втрачати надії у тому суворому світі, де вони жили. Це забезпечувало комедіям Менандра величезну популярність і значне поширення в елліністичному світі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА“ на сторінці 1. Приємного читання.
