МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

Культура Античності

Основним заняттям римського населення було сільське господарство: вирощували зернові, виноград, маслини, фруктові та городні рослини. Тваринництво не відігравало самостійної ролі, за винятком римських колоній у Самнії та Південній Італії.

Сільськогосподарська техніка була досить примітивною, але раціональною. Плуг без коліс (рало) виготовлявся з суцільного шматка дерева. Пізніше з'явився складний плуг, але лише в імператорську епоху римляни стали використовувати плуг на колесах, запозичений з Галлії. З інших сільськогосподарських знарядь використовувалися борона, ручна мотика, серп, коса, граблі, лопата, кривий ніж для обрізання плодових дерев тощо. Досить рано з'явилося трипілля, а достаток бобових культур передбачав і наявність навіть чотирипілля. Широко застосовувався і дренаж полів.

Тягловою силою служили бики і корови, а коні, віслюки і

Сільськогосподарські знаряддя праці

Сільськогосподарські знаряддя праці

мули були в'ючними тваринами. Молотили за допомогою коней і віслюків. Пізніше з'явилася особлива молотильна дошка з прикріпленими до неї знизу каміннями, яку волочили током. Зерно мололи в зернотерках і ступах, а потім у жорнах. Лише з імператорської епохи з'являються водяні млини. Існували здавна й особливі жорна - трапет для відокремлення кісток маслин від м'якоті.

Еволюцію сільськогосподарських занять встановити досить важко, як і розвиток аграрних відносин. Можна лише стверджувати, що йшов повільний процес розпаду общинних форм земельної власності. Але оскільки римська община була державою-полісом, то власність мала характер общинно- державної: основна частина орної землі, а також лук, лісів, пасовищ і вигонів належала державі (agexpublicus). Ця державна земля і стала основним джерелом для розвитку індивідуальної приватної власності на землю.

Спочатку приватна власність, яка передавалася в спадок, обмежувалася лише присадибними ділянками (традиційно 2 югерами). А з другої половини IV ст. до н.е. встановився такий порядок розподілу: коли у результаті успішної війни приєднувалися нові території, цензори особливим едиктом запрошували бажаючих зайняти (occupare) потрібну кількість землі. Такі окуповані ділянки називалися possesiones (володіння), а власники їх - possesores. Оскільки вони не були власниками землі, а лише користувалися нею, то повинні були платити державі щось на зразок орендної плати (vectigal), встановлюваної цензорами.

Правом окупації могли користуватися лише багаті патриції й плебеї, а бідні громадяни наділялися невеликими ділянками (2-7 югерів), які були в їхній цілковитій власності, і звільнялися від будь-яких податків. Таке наділення землею називалося assignatio.

Описана система аграрних відносин і була передумовою розвитку великої земельної власності. Її основним джерелом стала експропрійована в Італію в територія (так званий ager captirus), яка частково перетворювалася в ager publicus, частково продавалася, а частково роздавалася шляхом assignatio.

Однак існування передумов утворення великої земельної власності в IV ст. до н.е. ще не привело до її формування. Рим залишався країною дрібного землеробства. Навіть серед членів правлячих верств переважали дрібні власники на зразок Цинцината чи Манія Курія, які власноруч і при допомозі домочадців обробляли свої невеликі ділянки.

Цей фактор у IV - III ст. до н.е. ще й стримував процес використання рабської праці в сільському господарстві. Навіть великі посесори віддавали землю невеликими ділянками своїм клієнтам, підтримка яких збільшувала їхню політичну владу й авторитет. Перевага натурального господарства не могла стати перешкодою для розвитку ремесла і торгівлі. Свідченням цього була наявність ремісничих союзів у царську епоху. Якісь союзи згадуються і в Законах XII таблиць: "Закон дозволяє членам суспільства вступати в які завгодно угоди між собою, лише б вони не порушували чогось з державного законодавства" [VIII, 27]. Про існування професійних майстрів свідчать і залишки римських фортечних стін, міської каналізації, теракотових орнаментів, великих ірригаційних будівель. Наприклад, фундамент храму Юпітера Капітолійського, побудованого при останніх Тарквініях, має розміри 56 х 52 м і перевершує найграндіозніші етруські храми. Новітні розкопки встановили наявність у Римі 14-15 великих споруд, які навряд чи могли бути побудовані без участі висококваліфікованих ремісників. Можливо, частина з них була з греків і етрусків, але це не міняє суті справи. А архітектурні прикраси у Сатрику і Велітрах, статуя Аполлона в Вейях та інше наводять на думку, що їх споруджували грецькі майстри.

Але інтенсивна будівельна діяльність зменшується з падінням царської влади. Вигнання багатого роду Тарквініїв знизило також попит на вироби художнього ремесла, будівлі, імпортні речі тощо. Молода Республіка була простішою і скромнішою.

З IV ст. до н.е. будівництво знову йде швидкими темпами, і саме на цей період припадають найбільші будівельні роботи. Відбудова Рима після галльського нашестя вимагала робочих рук. Лише побудова нових міських стін, яка тривала понад 20 років, потребувала колосальної праці, як і будівництво водопроводу, Аппієвої дороги тощо.

Деякі храми, побудовані наприкінці IV - на початку III ст. до н.е., прикрашені фресками (ймовірно, в етруському стилі). Наприклад, храм Благодіяння {Salus) на Квіриналі прикрашений малюнками, виконаними предком анналіста Фабія Піктора. У храмі богині війни Беллони Аппій Клавдій виставив щити з портретами своїх предків.

Високою майстерністю відзначаються бронзові вироби, знайдені у пренестинських могилах. Вони представлені чудовими дзеркалами і орнаментованими туалетними ящичками {cistae). На них з величезною майстерністю вигравіювані грецькі міфологічні сцени, які, напевно, були пережитками старого етруського ремесла. На одному з чудесних ящиків читаємо напис римського майстра: "Новий Плавтій виготовив мене в Римі".

Численні війни вимагали великої кількості озброєння для армії: шоломів, лат, транспортних засобів тощо. І ця потреба покривалася за рахунок місцевих майстрів. Праця рабів-військовополонених застосовувалася лише на громіздких будівельних роботах. Так, при будівництві фортечних стін Рима будівельний матеріал (туф) добували полонені з м. Вейї. А в ремісничому виробництві переважала праця вільних.

Поступове відокремлення ремесла від землеробства приводило до розвитку внутрішньої торгівлі. Джерела говорять про ранню появу в Римі внутрішнього ринку. Раз на вісім днів (тиждень у Римі епохи Республіки був

Римська кераміка. IV ст. до н.е.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН
  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря