Основним заняттям римського населення було сільське господарство: вирощували зернові, виноград, маслини, фруктові та городні рослини. Тваринництво не відігравало самостійної ролі, за винятком римських колоній у Самнії та Південній Італії.
Сільськогосподарська техніка була досить примітивною, але раціональною. Плуг без коліс (рало) виготовлявся з суцільного шматка дерева. Пізніше з'явився складний плуг, але лише в імператорську епоху римляни стали використовувати плуг на колесах, запозичений з Галлії. З інших сільськогосподарських знарядь використовувалися борона, ручна мотика, серп, коса, граблі, лопата, кривий ніж для обрізання плодових дерев тощо. Досить рано з'явилося трипілля, а достаток бобових культур передбачав і наявність навіть чотирипілля. Широко застосовувався і дренаж полів.
Тягловою силою служили бики і корови, а коні, віслюки і
Сільськогосподарські знаряддя праці
мули були в'ючними тваринами. Молотили за допомогою коней і віслюків. Пізніше з'явилася особлива молотильна дошка з прикріпленими до неї знизу каміннями, яку волочили током. Зерно мололи в зернотерках і ступах, а потім у жорнах. Лише з імператорської епохи з'являються водяні млини. Існували здавна й особливі жорна - трапет для відокремлення кісток маслин від м'якоті.
Еволюцію сільськогосподарських занять встановити досить важко, як і розвиток аграрних відносин. Можна лише стверджувати, що йшов повільний процес розпаду общинних форм земельної власності. Але оскільки римська община була державою-полісом, то власність мала характер общинно- державної: основна частина орної землі, а також лук, лісів, пасовищ і вигонів належала державі (agexpublicus). Ця державна земля і стала основним джерелом для розвитку індивідуальної приватної власності на землю.
Спочатку приватна власність, яка передавалася в спадок, обмежувалася лише присадибними ділянками (традиційно 2 югерами). А з другої половини IV ст. до н.е. встановився такий порядок розподілу: коли у результаті успішної війни приєднувалися нові території, цензори особливим едиктом запрошували бажаючих зайняти (occupare) потрібну кількість землі. Такі окуповані ділянки називалися possesiones (володіння), а власники їх - possesores. Оскільки вони не були власниками землі, а лише користувалися нею, то повинні були платити державі щось на зразок орендної плати (vectigal), встановлюваної цензорами.
Правом окупації могли користуватися лише багаті патриції й плебеї, а бідні громадяни наділялися невеликими ділянками (2-7 югерів), які були в їхній цілковитій власності, і звільнялися від будь-яких податків. Таке наділення землею називалося assignatio.
Описана система аграрних відносин і була передумовою розвитку великої земельної власності. Її основним джерелом стала експропрійована в Італію в територія (так званий ager captirus), яка частково перетворювалася в ager publicus, частково продавалася, а частково роздавалася шляхом assignatio.
Однак існування передумов утворення великої земельної власності в IV ст. до н.е. ще не привело до її формування. Рим залишався країною дрібного землеробства. Навіть серед членів правлячих верств переважали дрібні власники на зразок Цинцината чи Манія Курія, які власноруч і при допомозі домочадців обробляли свої невеликі ділянки.
Цей фактор у IV - III ст. до н.е. ще й стримував процес використання рабської праці в сільському господарстві. Навіть великі посесори віддавали землю невеликими ділянками своїм клієнтам, підтримка яких збільшувала їхню політичну владу й авторитет. Перевага натурального господарства не могла стати перешкодою для розвитку ремесла і торгівлі. Свідченням цього була наявність ремісничих союзів у царську епоху. Якісь союзи згадуються і в Законах XII таблиць: "Закон дозволяє членам суспільства вступати в які завгодно угоди між собою, лише б вони не порушували чогось з державного законодавства" [VIII, 27]. Про існування професійних майстрів свідчать і залишки римських фортечних стін, міської каналізації, теракотових орнаментів, великих ірригаційних будівель. Наприклад, фундамент храму Юпітера Капітолійського, побудованого при останніх Тарквініях, має розміри 56 х 52 м і перевершує найграндіозніші етруські храми. Новітні розкопки встановили наявність у Римі 14-15 великих споруд, які навряд чи могли бути побудовані без участі висококваліфікованих ремісників. Можливо, частина з них була з греків і етрусків, але це не міняє суті справи. А архітектурні прикраси у Сатрику і Велітрах, статуя Аполлона в Вейях та інше наводять на думку, що їх споруджували грецькі майстри.
Але інтенсивна будівельна діяльність зменшується з падінням царської влади. Вигнання багатого роду Тарквініїв знизило також попит на вироби художнього ремесла, будівлі, імпортні речі тощо. Молода Республіка була простішою і скромнішою.
З IV ст. до н.е. будівництво знову йде швидкими темпами, і саме на цей період припадають найбільші будівельні роботи. Відбудова Рима після галльського нашестя вимагала робочих рук. Лише побудова нових міських стін, яка тривала понад 20 років, потребувала колосальної праці, як і будівництво водопроводу, Аппієвої дороги тощо.
Деякі храми, побудовані наприкінці IV - на початку III ст. до н.е., прикрашені фресками (ймовірно, в етруському стилі). Наприклад, храм Благодіяння {Salus) на Квіриналі прикрашений малюнками, виконаними предком анналіста Фабія Піктора. У храмі богині війни Беллони Аппій Клавдій виставив щити з портретами своїх предків.
Високою майстерністю відзначаються бронзові вироби, знайдені у пренестинських могилах. Вони представлені чудовими дзеркалами і орнаментованими туалетними ящичками {cistae). На них з величезною майстерністю вигравіювані грецькі міфологічні сцени, які, напевно, були пережитками старого етруського ремесла. На одному з чудесних ящиків читаємо напис римського майстра: "Новий Плавтій виготовив мене в Римі".
Численні війни вимагали великої кількості озброєння для армії: шоломів, лат, транспортних засобів тощо. І ця потреба покривалася за рахунок місцевих майстрів. Праця рабів-військовополонених застосовувалася лише на громіздких будівельних роботах. Так, при будівництві фортечних стін Рима будівельний матеріал (туф) добували полонені з м. Вейї. А в ремісничому виробництві переважала праця вільних.
Поступове відокремлення ремесла від землеробства приводило до розвитку внутрішньої торгівлі. Джерела говорять про ранню появу в Римі внутрішнього ринку. Раз на вісім днів (тиждень у Римі епохи Республіки був
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН“ на сторінці 1. Приємного читання.
